Яскравим цвітом зацвіла долина,
Лісами лине соколиний спів.
Достигла ваготою грон калина
У барвах нерозгаданих садів.

Укрила землю пелена ранкова,
Серпанок простягнувся до зорі,
І заховалась стежечка тернова,
Що мерехтіла стрічкою вгорі.

Ставок милує легкістю своєю,
Гойдає ніжно хвилю чарівну,
Красою надихаючи всією,
До тебе я закохано стрибну

Та пропливу я до самого краю,
Радіючи спекотній цій порі.
У небесах із легкістю літаю,
Не хочу навіть й тисячі морів.

Краса ця заворожує свідомість,
Фарбуючи позеленілий гай,
І відчуваю я вже невагомість –
Це мій є одурманюючий рай.

Вже вечір опускається усюди,
Лунає десь поодинокий звук,
Та серце цього дому не забуде,
Переживе і тисячі розлук,

Щоб знову повернутися свідомо,
Зробити крок на батьківський поріг.
Тече життя дрейфуюча водойма,
В душі моїй ти – вірний оберіг.

Мій рідний краю, тернами повитий.
Хвилюєш душу, вірно бережеш,
З тобою завжди можна говорити,
На допомогу ти мені прийдеш.

© Володимир Верста
Дата написання: 27-28.07.17