Іноді істина лежить перед нами, і
варто лише протягнути руку, щоб
доторкнутися до неї.

Їх було двоє, але Вони ніколи не були разом. Вона була чужою для іншого. Інша була чужою для Нього. Вона існувала, не кохаючи. Він не кохав, існуючи. Вона не чекала, але надіялась. Він не надіявся, але чекав. Вона не шукала нікого, але мріяла. Він ні про що не мріяв, але шукав. Вони зустрілись випадково, проте їх зустріч не була марною.
Він побачив її і все зрозумів. Вона дивилась на Нього і прокидалась. Їх очі знайшли одне одного.
Вона слухала Його голос, але не знаходила відповіді. Він знав відповідь, але Його серце мовчало. «Що це?» - питали Її очі. «Не час», - одказували Його вуста. Їх руки сплелися в обійми.
Вона була вогнем, але не запалювала. Він спопеляв до тла, але не горів. Вона боялася почуттів, проте піддавалася їм. Він прагнув кохання, проте втікав від нього. «Хочу», - благало Її тіло. «Обов’язок», - стримував Його мозок. Їх тіла потонули у темряві.
Вона віддавалась, не озираючись. Він озирався, не віддаючи себе. «Кохання», - здогадувалась Вона. «Відповідальність», - знав Він. Вона відкривала душу, відмовляючись слухати розум. Він керувався розумом, ховаючись від душі. Вона не вимагала нічого. Щось гнітило Його. Їх серця защеміли від туги.
Вона не хотіла змін, але наважилась. Він не наважився, але хотів. Вона плакала і нічого не розуміла. Він розумів усе і мовчав. Вона тримала Його, проте відпускала від себе. Він не тримав Її, проте Вона від Нього не йшла. Вони були по-різну, але вже не були самотні. Їх душі злились воєдино.
…Вона стала байдужою до іншого. Інша стала байдужою Йому.
Вони ніколи не були разом, але Їх було назавжди ДВОЄ.