зимове танго…
о смерті танго…
залітай, сивий янголе,
на вогник мого серця…
хоч мені й не до сповіді…
по воді ми походимо
мого моря далекого…
берегти мені є кого…
та поплакати нікому…
виллю сльози у музику
твого неба… і мого слова…
я наллю тобі, янголе,
келих жа́лю земного…
ти розкажеш мені про Бога…
і розтанеш за ближнім рогом…
і засне як дитина втомлена
золота душа невагома
моя… з тобою не полетіла
пожаліла зболене тіло…
ще тепла йому… світла… саду…
я зимовому танго – радий…
янгол, знаю, верне́ться знову
коли тіло буде готове…
і готова остання сповідь
на одвічне його питання
«душу чим свою рятував?» –
лише слово одне: «співав…»…