Енна ніч, не пам’ятаю якого вже року, принесла розуміння, що її темну величність краще за все коротати в роботі. Бо лежати і дивитися в чорне нікуди, коли перед очима вже починають лопатися кульки, то цілковита дурня.
Саме тоді, свята, зачерпнувши пригоршню подарунків, залишилися позаду. Очманілі від кімнатної задухи думки штовхалися і просились на свіже повітря.
- Жалкуєш?
- За чим, за святами? Та ні. Просто ніч занадто темна.
У місяця явні наміри стрибонути у воду. Те бажання мені здається самою звичайною маячнею. Тим більше, що його гострі ріжки з легкістю проштрикнуть мені відро.
- Не вдавай з себе моржа.
- Краще пильніше паси зірки, гостроносий.
За тими шпильками відчувається, що думкам вже набагато ліпше.
Сніг скрипить і чіпляється за ногами. Закутки малюють невидимі тіні. Рукам зовсім не холодно, бо вони в рукавичках. Просто серце замерзло.
грудень 2017