Ну що, панове, добігає час
і знову рік готується міняти
торішні думи у черговий раз
і пропонує ліпшого бажати.

Немов зупинка обігу життя.
Позаду дні буденної наснаги.
Попереду божественне дитя,
як символ неодмінної звитяги.

Не маєш віри? Що ж, ти не один.
Але свята, традиції і серце…
Кінчається остання із хвилин –
вино ігристе на прозоре денце.

А чуєш «Рри!»? Гарчить китайський пес.
Не мопс, звичайно, але і не цербер.
Луна летить, відбившись від небес,
і губиться у схові п’ятих ребер.

Як антитеза наших уповань,
є віртуально-вічне «все минає»…
Ось мить, ось крок… опівніч – зрима грань.
За вічне щастя звичка наливає.

Умовні знаки, дати, гороскоп
штовхають пересічного у спину.
Життя іде. Йому не скажеш «стоп»
у щасну і утішливу годину.

І не поквапиш, наче скакуна,
подалі від негоди і халепи
У літню днину – пісня цвіркуна,
а на Різдво – колядки і вертепи.

Хай буде так. Хай обертає час
навколо сонця наші сподівання.
І побажань нехай лунає глас,
як символ невмирущого чекання,

що в Рік Новий зірниці нагорі
зійдуться в хороводі на удачу,
а жовтий пес забреше у дворі
про долю милосердну – не собачу…

12.2017