О вітре мій, ти як і я живеш в моменті,
Ти сам звучиш – нема в тобі потреби в диригенті.
Вільний друже, швидко ти кружляєш у світі,
Тому летиш, боїшся втратити владарювання миті.

О, твоя легкість і нестримність мене щораз чарує,
Я вірю, сподіваюсь, Любов Моя, мені це подарує,
і не біда, що він зовсім інакшая стихія
бо є закон – баланс, то різних полюсів взаємодія.

Проте увечері на рендеву ми будемо зовсім інакші,
Свідомість, відчуття уже нові, тіла ще наші.
Я буду спалювать, неначе жар, а ти накинеш прохолоду,
і в пристрасті Земля зачне вогненну насолоду.

О вітре, у твоїм шепоті лунає істина гучна,
Ти зрозумів її, прийняв, тепер вона ручна….
«Лиш там ти будь, куди тебе душа несе!
Не бійся, серце, той новий досвід тебе не обпече»

О вітре змін, ти так давно в мені кохаєшся
І всім страхам , тривогам мужньо посміхаєшся.
У цьому ми з тобою дикі і стрімкі,
неначе гірських рік нестримні потічки.

О вітре, у своїх обіймах ти напуваєш волею,
даєш натхнення позмагатися із сильною долею.
Проте за виграш в битві ти даруєш невагомість,
а зброя в боротьбі – безкомпромісна та ясна свідомість…

25.07.17.