так тихо за вікном.
клеймом
страшний фантом прощання,
що голосить.
ліхтар стоїть - мовчить,
і пам'ять ще ячить,
та їсти вже не просить.
зима сей рік, немов
розхристана любов,
і паморозь по жилах.
маленький птах знання
злітає навмання,
бо чує, де могила.
бо той, хто вже пішов
не відає, що кров
його давно пропаща.
він спорудив свій дім
і, поселившись в нім,
приніс туди нещастя.
він сина проростив
і враз занапастив,
не впоравшись з собою
(на сміх такі отці,
що горді на лиці
й не дружать з головою).
і болісна луна
хапає брехуна -
"святого" казанову -
в луні дитячий плач
і відчай від невдач
та батька настанови.
так тихо за вікном.
клеймом
страшний фантом
прощання,
що голосить,
бо не дано нести
свій хрест через мости
тому,
хто пекло носить.