Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
Казочка про Струмочок
У матусі Річеньки народивсь синок -
Синьоока крихітка, співачок Струмок.
Непокірний часом, часом запальний...
Та одначе любий. Найдорожчий, свій!
Шелестить Дубрава: Про дитятко дбай...
Береги повчають: При собі тримай...
- Не балуй малого! - шепотить Верба, -
Щоб не вдіяв злого, й не прийшла журба.
- Ви про що це, друзі?!- Річечка сміється. -
Він - як те ягнятко, що невинним зветься.
Для мого Струмочка співи лиш утіха.
Жодного не скривдить, не накличе лиха.
Очерет на це їй чемно підмічає:
- Діточки для неньки― всі найкращі, знаю.
Втім, любов розсудна, раджу, щоб була :
За провину ― докір, за добро - хвала.
***
Порадників дОста, а з ними й науки,
Та Річка тримається власної думки:
- Хіба не попустиш, скажіть, малюкові,
Тоді як душа так і плеще любов'ю?
Все краще - для сина. Каприз? Він мине!
- А виросте - сам, що й до чого, збагне, -
Так думала Річка, забувши науки. -
Суворість погіршить родинні стосунки.
Отак і текли Річка ненька із сином
Допоки потік їх усталений плинув,
Та от якось вранці надумала мати
Свої береги з днем новим привітати.
- Дивись, не пустуй, - наказала синочку. –
Погрійся на сонечку в жовтім пісочку.
А я побіжу, за годину чекай.
Ти - хлопчик дорослий, до волі звикай.
Матусенька Річка шле друзям уклін.
Маленький Струмок залишився один.
Погрівся малий у тепленькім пісочку,
Погрався з гарненьким опалим листочком,
Пробіг по камінчиках... Мушлю дістав,
Невидимим вушком до неї припав ...
І все! Справ немає. Чим далі зайнятись?
І вирішив тут пустунець прогулятись -
Спочатку несміло, а потім завзято
Відправився в подорож, отже, малята
- Стривай! - зашумів Очерет. - Ти куди?
Постій! Зупинись! Самостійно не йди!
- Блукатимеш, любий, - зітхнула Вербичка.
Та вже пустуну «по коліна травичка».
Біжить тож Струмок по атласній траві:
- Я виріс уже. Не перечте мені.
Я річкою став. Не дерзніть заважати -
Мій дужий потік може вас обілляти.
Рум'янок росте на шляху, мов сніжок,
Не хоче його обминути Струмок.
Штовхнув білу квітку бешкетник щосил -
З рум'янку Метелик у воду злетів.
Намокнув сердешний, не може піднятись,
Струмочок сміється: Тепер будеш знати -
Я річка стрімка, не маленький струмок,
Не має ріка обминати квіток.
А онде мурахи мурашник будують.
То, може, хоч їх вередун пошкодує?
Сьогодні він дужий та грізний потік -
Водою облив з голови всіх до ніг.
Сміється Струмок: Освіжилися? Браво!
Хутчіше підуть відтепер ваші справи.
Я — річка велика. Тож, маєте знати -
Не мусить ріка вас, мурах, обминати.
Біжить пустунець... Раптом бачить — ялинка!
Під нею грибок. Равлик в'яже хустинку.
Не встиг навіть вузлика ще зав'язати,
Як дужим потоком зоставсь обіллятий.
Злетіла із шиї в горошок хустинка.
Зітхнув бідний Равлик: Що скажеш, ялинко?
Сміється Струмок: Не ялинці казати -
Що має ріка на шляху обминати.
Біжить тож Струмок ... Бачить - дивна колючка
Сидить на шляху. - Провчимо зараз злючку! -
Вирішує він і, як то з шапликА,
Водою облив добряка Їжака.
-Чого ти розсівсь на шляху у ріки?
Чому настовбурчив колючі голки? -
Сміється пустун і поважно питає,
Допоки Їжак голочки витирає.
Добіг так Струмок до пустинного поля,
Вже трохи стомився. Полежати б вволю,
Та тільки от сонце пече з висоти.
А тут ні кущів... ні трави лободи!
Зморило малого. Поскаржитись, може?
Та хто тут почує? І хто допоможе?
Образив він друзів, чудово сам знає -
Вони всі намокли. А він висихає.
Не стане вже скоро водички в малого.
Хто вирве його з того стану страшного?
Хто дасть бідоласі хоч грам прохолоди?
Чи довго чекати тієї нагоди?
Та що це літає? І звідки цей подих?
Метелик обмахує крильцями воду!
- Тримайся, Струмочку! Ще трішки, недовго.
Я друзів покличу тобі на підмогу.
Біжить до Струмка мурашина родина,
Дрібочуть Їжак й Їжакова дружина,
Повзе спішно Равлик, Метелик летить...
Водичка у кухлях щораз хлюпотить.
Напився малий тої з кухлів водиці,
Забулася втома. Є міць веселитись.
Та ігри пізніше, бо треба відразу
Винитись йому за провини й образи.
- Пробачте мені! - щиро мовив Струмок, -
Поніс за злі вчинки гіркий я урок.
Щоб кривду вчинити — розсудку не треба...
Важливо, щоб друзі були гарні в тебе!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про Струмочок
У матусі Річеньки народивсь синок -
Синьоока крихітка, співачок Струмок.
Непокірний часом, часом запальний...
Та одначе любий. Найдорожчий, свій!
Шелестить Дубрава: Про дитятко дбай...
Береги повчають: При собі тримай...
- Не балуй малого! - шепотить Верба, -
Щоб не вдіяв злого, й не прийшла журба.
- Ви про що це, друзі?!- Річечка сміється. -
Він - як те ягнятко, що невинним зветься.
Для мого Струмочка співи лиш утіха.
Жодного не скривдить, не накличе лиха.
Очерет на це їй чемно підмічає:
- Діточки для неньки― всі найкращі, знаю.
Втім, любов розсудна, раджу, щоб була :
За провину ― докір, за добро - хвала.
***
Порадників дОста, а з ними й науки,
Та Річка тримається власної думки:
- Хіба не попустиш, скажіть, малюкові,
Тоді як душа так і плеще любов'ю?
Все краще - для сина. Каприз? Він мине!
- А виросте - сам, що й до чого, збагне, -
Так думала Річка, забувши науки. -
Суворість погіршить родинні стосунки.
Отак і текли Річка ненька із сином
Допоки потік їх усталений плинув,
Та от якось вранці надумала мати
Свої береги з днем новим привітати.
- Дивись, не пустуй, - наказала синочку. –
Погрійся на сонечку в жовтім пісочку.
А я побіжу, за годину чекай.
Ти - хлопчик дорослий, до волі звикай.
Матусенька Річка шле друзям уклін.
Маленький Струмок залишився один.
Погрівся малий у тепленькім пісочку,
Погрався з гарненьким опалим листочком,
Пробіг по камінчиках... Мушлю дістав,
Невидимим вушком до неї припав ...
І все! Справ немає. Чим далі зайнятись?
І вирішив тут пустунець прогулятись -
Спочатку несміло, а потім завзято
Відправився в подорож, отже, малята
- Стривай! - зашумів Очерет. - Ти куди?
Постій! Зупинись! Самостійно не йди!
- Блукатимеш, любий, - зітхнула Вербичка.
Та вже пустуну «по коліна травичка».
Біжить тож Струмок по атласній траві:
- Я виріс уже. Не перечте мені.
Я річкою став. Не дерзніть заважати -
Мій дужий потік може вас обілляти.
Рум'янок росте на шляху, мов сніжок,
Не хоче його обминути Струмок.
Штовхнув білу квітку бешкетник щосил -
З рум'янку Метелик у воду злетів.
Намокнув сердешний, не може піднятись,
Струмочок сміється: Тепер будеш знати -
Я річка стрімка, не маленький струмок,
Не має ріка обминати квіток.
А онде мурахи мурашник будують.
То, може, хоч їх вередун пошкодує?
Сьогодні він дужий та грізний потік -
Водою облив з голови всіх до ніг.
Сміється Струмок: Освіжилися? Браво!
Хутчіше підуть відтепер ваші справи.
Я — річка велика. Тож, маєте знати -
Не мусить ріка вас, мурах, обминати.
Біжить пустунець... Раптом бачить — ялинка!
Під нею грибок. Равлик в'яже хустинку.
Не встиг навіть вузлика ще зав'язати,
Як дужим потоком зоставсь обіллятий.
Злетіла із шиї в горошок хустинка.
Зітхнув бідний Равлик: Що скажеш, ялинко?
Сміється Струмок: Не ялинці казати -
Що має ріка на шляху обминати.
Біжить тож Струмок ... Бачить - дивна колючка
Сидить на шляху. - Провчимо зараз злючку! -
Вирішує він і, як то з шапликА,
Водою облив добряка Їжака.
-Чого ти розсівсь на шляху у ріки?
Чому настовбурчив колючі голки? -
Сміється пустун і поважно питає,
Допоки Їжак голочки витирає.
Добіг так Струмок до пустинного поля,
Вже трохи стомився. Полежати б вволю,
Та тільки от сонце пече з висоти.
А тут ні кущів... ні трави лободи!
Зморило малого. Поскаржитись, може?
Та хто тут почує? І хто допоможе?
Образив він друзів, чудово сам знає -
Вони всі намокли. А він висихає.
Не стане вже скоро водички в малого.
Хто вирве його з того стану страшного?
Хто дасть бідоласі хоч грам прохолоди?
Чи довго чекати тієї нагоди?
Та що це літає? І звідки цей подих?
Метелик обмахує крильцями воду!
- Тримайся, Струмочку! Ще трішки, недовго.
Я друзів покличу тобі на підмогу.
Біжить до Струмка мурашина родина,
Дрібочуть Їжак й Їжакова дружина,
Повзе спішно Равлик, Метелик летить...
Водичка у кухлях щораз хлюпотить.
Напився малий тої з кухлів водиці,
Забулася втома. Є міць веселитись.
Та ігри пізніше, бо треба відразу
Винитись йому за провини й образи.
- Пробачте мені! - щиро мовив Струмок, -
Поніс за злі вчинки гіркий я урок.
Щоб кривду вчинити — розсудку не треба...
Важливо, щоб друзі були гарні в тебе!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
