А давай цілу ніч танцювати над пасмами осені,
Легковажити, важити легко над вигином леготу.
Залітати листвою у вікна - зненацько й непрошено,
Вихилятися з матричних ряден у далеч розвернуту.

І давай на каноях уплинем у згущені сутінки-
Як у чорну зіницю впливає окілля безмірности
І забудемо дні перехльосткані будності прутиком,
І здобудемо крила, що Дух неприборканий виростив.

І давай себе вичерпнем з ряхту - з часового зарева
Тонкочуйним цілунком, чарунком - бодай на часиночку
І фрагменти розгублених Душ у траві позбираємо,
І здіймемо в наднебо...і ти мене- втомлену- виночуй

У зірках, на руках і на гойдалці витівки синьоі,
Де ніхто не торкнеться до нашого танцю над осінню,
Де ніхто у мені не шукає басорки провинноі
За розгнузданий вітер, за жаром любов припорошену.

Де ніхто не побачить отого, що зараз ми бачимо,
Як не можна очима узріти сердечного сяєва.
Як не можна пізнати безмежне в зернинному зачині,
Як і ми не сягнули цю магію ночі, що маємо.


.