У віршуванні змалку вереда,
Слова смакую, начебто іриски.
У лобі думка зріє непроста -
Нехай у читачів "коротить" мізки.

Бабахну раритетищем-слівцем,
Сплету вінка із натяків зневаги.
Я - пуп землі! Амріта! Кадуцей!
Мій твір - нектар, а твій - ковточок браги.

У бевзів стиль приземлений, важкий,
А мій - пахка герань в коштовній вазі.
Пегас у вічність пхає навпрошки,
Кармічний шлях - осонцені оази.

Плодів митця огранених вкуси!
Від захвату зігнися у пошані!
Чому ж тоді розбіглися усі?
Один лишився в морі-океані...

08.05.2018р.

Перехрестя
У людей манера є дурна,
Безпардонне в душу лізе плем'я.
А послати можна? В чи на...
Ні, не можна. Скажуть, що нечема.

ДНК закручено в спіраль,
Там усе - і похіть, і жадоба.
Я ж бо - куртуазний Персиваль,
Зиркати не навчений з-під лоба.

Юрби поклоняються ножу,
Стали, мов неситі вовкодави.
Але темінь вам не покажу -
Дух лікують найсвітліші барви.

Правди не читай, слова зітри,
Совість хай дріма в куточку тихо.
Важко на перетині вітрів,
Багнеться краси, а бачу лихо.

А довкола - різанина, шторм,
Світять кров'ю почорнілі тексти.
В рай дорогу вказую перстом,
Як дороговказ на перехресті.

08.05.2018р.


Навроки
Судьбини лускає кавун,
Порвалися вуздечки.
Стрибнула жабка в кропиву,
А я стрибнув у "гречку".

У звабі - той ще телесун,
Бо практика хороша.
Слабий ізмалку на красу,
Відмовити не можу.

Сказати жінці "Я не хо" -
Нездатен, бо порядний.
В кущі потупцяв аж бігом
За ниттю Аріадни.

Главу в покорі похилив,
Вдихаю запах м'яти.
Любовні охи - пташки спів,
Божественні рулади.

Життя зробило шах і мат,
Доважило до блуду.
Дав присуд лікар-сексопат:
Кохатись більш не буду.

Сльозу гірку струсила длань
У хусточку дівочу.
Нема любові без страждань,
А, може, хтось наврочив?

08.05.2018р.

Дарма
А друг ще той. Уточнюю - "дружок",
Зневагою, як перегаром дише.
Підлесників зганяє у кружок
Аби хвалили незугарні вірші.

Звичайно, у поезах я не Бог,
Митці малюють кращі краєвиди.
Але заліз в його чортополох,
Поскошував каліки-пустоцвіти.

Пощезли кострубатості, вода,
Хотілося сказати "Все в порядку"...
Даремний труд, етична суєта -
Пирій миттєво повернувсь на грядку.

Якби хвалив, був чемний і м'який,
Послухався б хоч раз своєї жінки,
То не почув би: - Хлопе! Хто такий?
Не пнись титанам правити нетлінки!

Перемогти не здатен я орду,
Із колючок утік у ружі й астри.
На самоті вінки словес плету,
Дарую читачам чудовий настрій.

08.05.2018р.