Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Громадяни, послухайте мене...
Переосмислене
Є. Євтушенко
Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».І снує думок суцільна єресь, -
хто кого із палуби жене...
Я не розумію, що ся стало, -
з болем і надривом щось кричало:
«Громадяни, слухайте мене…»
Палуба хитається та стогне.
Під гармошку палуба «чарльстоне»,
Палуба сьогодні не засне.
Там, на баку, плаче здичавіло
пісенька, з якої зрозуміло:
«Громадяни, слухайте мене…»
Там сидить вояк на бочкотарі,
прихилився чубом до гітари
і мудрує пальцями одне.
Він гітару і себе замучив,
та одне оте своє озвучив:
«Громадяни, слухайте мене…»
Громадяни слухати не хочуть,
громадяни про своє торочать –
їжа, пиво! Нащо їм сумне?
Їм би, може, ще і спати треба?
То чого волає він до неба:
«Громадяни, слухайте мене…»
Той томати он жує та солить,
карти хтось засалені мусолить,
чобітьми підлогу хтось мозолить,
Ну а він гармошку рве та гне.
Скільки раз отак усі мовчали,
поки душі кожного кричали:
«Громадяни, слухайте мене…»
Хтось колись їх теж отак не слухав.
Ребра розпирала сила духу,
та байдужу душу що торкне?
І тепер з душею в груди вбиту
слухати не хочуть пережите:
«Громадяни, слухайте мене…»
Ой, боєць , на тлі цієї тари
я такий же, тільки без гітари,
і мене висотує земне,
я іду і руки простягаю,
я, уже охриплий, повторяю:
«Громадяни, слухайте мене…»
Боязно, що чути не бажають,
і боюсь, - як чути починають, -
їхні душі пісня омине,
може в ній нічого, окрім болю,
вимученого оцього з кров’ю:
«Громадяни, слухайте мене…»
2000-18
Є. ЄВТУШЕНКО
Граждане, Послушайте Меня...
Д. Апдайку
Я на пароходе "Фридрих Энгельс",
ну а в голове - такая ересь,
мыслей безбилетных толкотня.
Не пойму я - слышится мне, что ли,
полное смятения и боли:
"Граждане, послушайте меня..."
Палуба сгибается и стонет,
под гармошку палуба чарльстонит,
а на баке, тоненько моля,
пробует пробиться одичало
песенки свербящее начало:
"Граждане, послушайте меня..."
Там сидит солдат на бочкотаре.
Наклонился чубом он к гитаре,
пальцами растерянно мудря.
Он гитару и себя изводит,
а из губ мучительно исходит:
"Граждане, послушайте меня..."
Граждане не хочут его слушать.
Гражданам бы выпить и откушать
и сплясать, а прочее - мура!
Впрочем, нет,- еще поспать им важно.
Что он им заладил неотвязно:
"Граждане, послушайте меня..."?
Кто-то помидор со смаком солит,
кто-то карты сальные мусолит,
кто-то сапогами пол мозолит,
кто-то у гармошки рвет меха.
Но ведь сколько раз в любом кричало
и шептало это же начало:
"Граждане, послушайте меня..."
Кто-то их порой не слушал тоже.
Распирая ребра и корежа,
высказаться суть их не могла.
И теперь, со вбитой внутрь душою,
слышать не хотят они чужое:
"Граждане, послушайте меня..."
Эх, солдат на фоне бочкотары,
я такой же - только без гитары...
Через реки, горы и моря
я бреду и руки простираю
и, уже охрипший, повторяю:
"Граждане, послушайте меня..."
Страшно, если слушать не желают.
Страшно, если слушать начинают.
Вдруг вся песня, в целом-то, мелка,
вдруг в ней все ничтожно будет, кроме
этого мучительного с кровью:
"Граждане, послушайте меня..."?!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
