Тендітна квітка зрізана під корінь,
Промінчик незрівнянної краси... Ще лиш,
Сьогодні вранці ти росла у полі,
А зараз в вазі гордо на вікні стоїш.

Та ваза золотом блищить на твоїй рані,
І сонце світлом палить крізь віконне скло.
Її кришталь тонкий і симетричні грані
Зберуть його розкидане п’янке тепло.

Надворі сад густий ховає прохолоду,
Врізає в пам’ять незабутній силует.
Твій стан стрункий і незвичайну вроду,
Міг описати б з ніжністю закоханий поет.

Та не позаздрю я твоїй, красуне, долі!
Хоча й не колють тебе в боки будяки,
Стоїш окрасою в просторім люднім холі
Але прихильники твої жорстокі навпаки.

Вони сповна натішаться тобою і доволі
Їх нюх вдихне солодкий пряний аромат.
Проте нікчемний і бридкий бур’ян у полі
Повір, щасливіший за тебе у стократ.

Нехай його листки згорять на сонці,
Та все ж подує з лісу свіжий вітерець...
Ну а тобі зваблива квітка на віконці,
Прийде сумний безрадісний кінець.

Коли твоє стебло похилиться додолу
І скрутяться пожовклі пелюстки,
Тоді тебе уже напівживу і кволу,
Без жалю викинуть у смітник залюбки.

Лиш де-не-де твоє зів’яле листя долі
Лежатиме всіма забуте на столі.
І вже не над тобою у безкрайнім полі
Настирливо гудітимуть джмелі.