Не дочекається село
Від вас заможнього життя,
Вже й розкулачене було,
В Гулагах смерть свою знайшло,
Зникаючи у небуття.

То, зневажаючи людей,
Іх мову, звичаї селян,
Заради праведних ідей,
Голодомор вбивав дітей,
Вбивав живих, немов тиран.

А інших всіх, без паспортів
В’язали міцно до землі,
Хто трудоднів не заробив
Того з дітьми, як ворогів,
На схід країни відвезли.

За слово, чи за колосок –
На десять років у Сибір!
І вже безжалісний урок,
За легковажний навіть крок
Дає селянам конвоїр.

Для рідних всіх тягар важкий
На все життя лягав, мов гріх,
Бо ворог – вже не родич твій,
То, вже людина без надій,
З тавром зневаги він для всіх.

А зараз з гордістю в очах
Минуле згадують вони.
Хоч груди їхні в орденах,
Та кров не змити на руках
Як і не змити їм вини.

Неправда в них найкращий стяг :
“До комунізму в майбуття”,
Через терор, через Гулаг
Невинні залишки ватаг
Ордою йдуть через життя.