(ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ 1942 – 2015 рр.).

8 червня 2018 року – це третя річниця по відходу в засвіти ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА. Це був чи не найбільш нетиповий і загадковий художник не тільки Полтавського краю. Ідеаліст, життя його по – справжньому складалося з мрії і творчої праці. Він ніколи не був багатим, та не переймався тим, що чимало людей вважає за головну цінність життя. У нього були інші цінності… Був байдужий до земних благ, до слави також. Останні роки його життя вряди – годи Олексія Івановича відвідували – відомий живописець Анатолій Лавренко і меценат та колекціонер Олексій Петренко. Від людей зовнішнього світу чекав одного, щоб турбували якомога рідше. У живописі був одержимим, володів своєю візією, таким і повинен бути митець…

Олексій Іванович належав до осіб не дуже балакучих. Та траплялося, під час мого гостювання у нього виявляв бажання виговоритися, і тоді…, розмова тривала до глупої ночі. Він володів таким специфічним, чисто полтавським почуттям гумору, та вмів висловити свою думку коротко і чітко. Коли заводив мову про великих живописців минулих часів, згадував перш за все: Ван – Гога, Рембрандта, Босха і Брейгеля. Можливо, його приваблювала творчість тих живописців, які жили у свому, особливому світі, який дивував полтавця…

Я неодноразово задумувався, як раніше, так і тепер, чим мене так сильно вражали і вражають роботи Ямбиха?... Він мав нездоланну потребу висловити те, що відчував, уявляв, як у фігуративі, так і не фігуративно у кольорі. Його власні видіння, бачення наближали до того невідомого, яке митець шукав. Інколи приходила така думка, - що Ямбих побачив окремі події періоду буття Ісуса, та був зобов’язаний висловити побачене малярськими засобами. Передати нам лики апостолів, святих, мучеників такими, якими їх уявляв він… А ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ ОТЕ СВОЄ БАЧЕННЯ МАВ!...

Сомерсет Моем у знаменитому творі писав: «Мені почало здаватися, що Стрікленд в матеріальних речах неясно прозрів якусь духовну сутність, сутність до того незвичайну, що він міг лише в неясних символах натякати про неї. Ніби посеред хаосу всесвіту він відшукав нову форму, і охоплений безмежною духовною тугою невміло намагався її відтворити. Я бачив мученицький дух, що намагався висловити себе і таким чином знайти звільнення…».

Кожен із нас самотній у цьому світі, але по різному… Кожен наче поміщений у якусь веже закриту, чи шкаралупу, та може спілкуватися з іншими лише за допомогою знаків і жестів… Хочеться відчайдушно поділитися з кимось скарбами серця, але вони не бажають приймати їх, тоді залишається одиноко прошкувати по дорозі, котру вибрав сам. Інколи я собі нагадую людину, що опинилася в незнайомій країні, не знаючи її мови ( а так і є – у містах Дніпро, Одеса, Харків…), хочеться висловити добрі, теплі думки, та тебе не розуміють і не чують…

Щодо картин авторства ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА, то маю переконання, що відносно змісту у них закладеного, то є більше запитань, аніж відповідей, так є сьогодні… Хай Вам буде легко, бодай хоч на тому світі Олексій Іванович…

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва.