Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1918) /
Проза
ЗГАДКА ПРО СПРАВЖНЬОГО МИТЦЯ…
(ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ 1942 – 2015 рр.).
8 червня 2018 року – це третя річниця по відходу в засвіти ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА. Це був чи не найбільш нетиповий і загадковий художник не тільки Полтавського краю. Ідеаліст, життя його по – справжньому складалося з мрії і творчої праці. Він ніколи не був багатим, та не переймався тим, що чимало людей вважає за головну цінність життя. У нього були інші цінності… Був байдужий до земних благ, до слави також. Останні роки його життя вряди – годи Олексія Івановича відвідували – відомий живописець Анатолій Лавренко і меценат та колекціонер Олексій Петренко. Від людей зовнішнього світу чекав одного, щоб турбували якомога рідше. У живописі був одержимим, володів своєю візією, таким і повинен бути митець…
Олексій Іванович належав до осіб не дуже балакучих. Та траплялося, під час мого гостювання у нього виявляв бажання виговоритися, і тоді…, розмова тривала до глупої ночі. Він володів таким специфічним, чисто полтавським почуттям гумору, та вмів висловити свою думку коротко і чітко. Коли заводив мову про великих живописців минулих часів, згадував перш за все: Ван – Гога, Рембрандта, Босха і Брейгеля. Можливо, його приваблювала творчість тих живописців, які жили у свому, особливому світі, який дивував полтавця…
Я неодноразово задумувався, як раніше, так і тепер, чим мене так сильно вражали і вражають роботи Ямбиха?... Він мав нездоланну потребу висловити те, що відчував, уявляв, як у фігуративі, так і не фігуративно у кольорі. Його власні видіння, бачення наближали до того невідомого, яке митець шукав. Інколи приходила така думка, - що Ямбих побачив окремі події періоду буття Ісуса, та був зобов’язаний висловити побачене малярськими засобами. Передати нам лики апостолів, святих, мучеників такими, якими їх уявляв він… А ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ ОТЕ СВОЄ БАЧЕННЯ МАВ!...
Сомерсет Моем у знаменитому творі писав: «Мені почало здаватися, що Стрікленд в матеріальних речах неясно прозрів якусь духовну сутність, сутність до того незвичайну, що він міг лише в неясних символах натякати про неї. Ніби посеред хаосу всесвіту він відшукав нову форму, і охоплений безмежною духовною тугою невміло намагався її відтворити. Я бачив мученицький дух, що намагався висловити себе і таким чином знайти звільнення…».
Кожен із нас самотній у цьому світі, але по різному… Кожен наче поміщений у якусь веже закриту, чи шкаралупу, та може спілкуватися з іншими лише за допомогою знаків і жестів… Хочеться відчайдушно поділитися з кимось скарбами серця, але вони не бажають приймати їх, тоді залишається одиноко прошкувати по дорозі, котру вибрав сам. Інколи я собі нагадую людину, що опинилася в незнайомій країні, не знаючи її мови ( а так і є – у містах Дніпро, Одеса, Харків…), хочеться висловити добрі, теплі думки, та тебе не розуміють і не чують…
Щодо картин авторства ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА, то маю переконання, що відносно змісту у них закладеного, то є більше запитань, аніж відповідей, так є сьогодні… Хай Вам буде легко, бодай хоч на тому світі Олексій Іванович…
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗГАДКА ПРО СПРАВЖНЬОГО МИТЦЯ…
(ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ 1942 – 2015 рр.).8 червня 2018 року – це третя річниця по відходу в засвіти ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА. Це був чи не найбільш нетиповий і загадковий художник не тільки Полтавського краю. Ідеаліст, життя його по – справжньому складалося з мрії і творчої праці. Він ніколи не був багатим, та не переймався тим, що чимало людей вважає за головну цінність життя. У нього були інші цінності… Був байдужий до земних благ, до слави також. Останні роки його життя вряди – годи Олексія Івановича відвідували – відомий живописець Анатолій Лавренко і меценат та колекціонер Олексій Петренко. Від людей зовнішнього світу чекав одного, щоб турбували якомога рідше. У живописі був одержимим, володів своєю візією, таким і повинен бути митець…
Олексій Іванович належав до осіб не дуже балакучих. Та траплялося, під час мого гостювання у нього виявляв бажання виговоритися, і тоді…, розмова тривала до глупої ночі. Він володів таким специфічним, чисто полтавським почуттям гумору, та вмів висловити свою думку коротко і чітко. Коли заводив мову про великих живописців минулих часів, згадував перш за все: Ван – Гога, Рембрандта, Босха і Брейгеля. Можливо, його приваблювала творчість тих живописців, які жили у свому, особливому світі, який дивував полтавця…
Я неодноразово задумувався, як раніше, так і тепер, чим мене так сильно вражали і вражають роботи Ямбиха?... Він мав нездоланну потребу висловити те, що відчував, уявляв, як у фігуративі, так і не фігуративно у кольорі. Його власні видіння, бачення наближали до того невідомого, яке митець шукав. Інколи приходила така думка, - що Ямбих побачив окремі події періоду буття Ісуса, та був зобов’язаний висловити побачене малярськими засобами. Передати нам лики апостолів, святих, мучеників такими, якими їх уявляв він… А ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ ОТЕ СВОЄ БАЧЕННЯ МАВ!...
Сомерсет Моем у знаменитому творі писав: «Мені почало здаватися, що Стрікленд в матеріальних речах неясно прозрів якусь духовну сутність, сутність до того незвичайну, що він міг лише в неясних символах натякати про неї. Ніби посеред хаосу всесвіту він відшукав нову форму, і охоплений безмежною духовною тугою невміло намагався її відтворити. Я бачив мученицький дух, що намагався висловити себе і таким чином знайти звільнення…».
Кожен із нас самотній у цьому світі, але по різному… Кожен наче поміщений у якусь веже закриту, чи шкаралупу, та може спілкуватися з іншими лише за допомогою знаків і жестів… Хочеться відчайдушно поділитися з кимось скарбами серця, але вони не бажають приймати їх, тоді залишається одиноко прошкувати по дорозі, котру вибрав сам. Інколи я собі нагадую людину, що опинилася в незнайомій країні, не знаючи її мови ( а так і є – у містах Дніпро, Одеса, Харків…), хочеться висловити добрі, теплі думки, та тебе не розуміють і не чують…
Щодо картин авторства ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА, то маю переконання, що відносно змісту у них закладеного, то є більше запитань, аніж відповідей, так є сьогодні… Хай Вам буде легко, бодай хоч на тому світі Олексій Іванович…
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ТАКОГО СТЕПУ, НУ ТАКОГО СТЕПУ І НЕ БУЛО Й НЕ БУДЕ, ВЖЕ МАБУТЬ…», - мотив з вірша БОРИСА Чіпа."
• Перейти на сторінку •
"«ВЕРШИНА ЛЮДСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ – ФОРМУВАННЯ ДУШІ…», - цитата від БОРИСА БУРЯКА."
• Перейти на сторінку •
"«ВЕРШИНА ЛЮДСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ – ФОРМУВАННЯ ДУШІ…», - цитата від БОРИСА БУРЯКА."
Про публікацію
