Я розкажу вам про Нього. Він такий різний….Вчора – жорсткий, мужній, грубуватий і могутній…Сьогодні – спокійний, врівноважений, стриманий і тримається наче збоку. Завтра – ніжний, шовковистий і обережний….Щодня нове свято, щодня інше обличчя, усі ці щодня завершились…
У нас були справді романтичні стосунки, ми кохалися кілька разів на день, я відчувала Його доторки, нотки Його запаху, який також щодня був інакшим….Я засинала під Його голос, який заспокоював, огортав блаженством чогось незвіданого, неповторного, неперевершеного, врешті-решт незбагненного…І той вечір…коли заходило сонце….Йому на плечі падали промінчики, вони гуляли моїм волоссям, пробігали між пальцями, тікали…Я губилась в Ньому, розчинялась і почувалась з Ним одним цілим. Хотілось так кричати, щоб аж захрипнути, а потім мовчати і знову засинати під Його голос, відчуваючи тепло каміння під спиною і той дивнувато-незрозумілий аромат….Таке щастя…Суцільна емоція…
Ми знали, що це ненадовго, тому з кожної хвилинки витискали весь час…до дріб’язку, до краплини…
Нам залишився спогад, несвідомо-заплутаний і п’янко-нечіткий…А ще залишились ми, але сьогодні окремо….зовсім окремо….
Ми ще неодмінно зустрінемось з Ним…