Перечитую твої повідомлення в сотий, а,може,і тисячний раз… На подушці залишився твій запах, і я його щоночі жадібно вдихаю, як вдихають повітря. Мені тебе не вистачає так сильно, що, мабуть,словами не передати. Та тобі байдуже, Господи, як сильно тобі все одно на мене. Клятий той день, коли зустріла тебе і покохала, подарувавши тобі свою душу…
Можливо, ти не кращий від усіх, ні – ти найгірший із тих, кого я зустрічала. Однак,чи можна це пояснити дурному серцю, яке так наївно вірить у зворотнє. Ти йшов, а потім повертався, тобі подобалось гратись з моїми почуттями, тебе це забавляло, як бавить дитину улюблена іграшка. Я для тебе не більше, ніж річ, яку ти,використавши,охайно кладеш на полицю, а я вірно чекаю моменту, коли стану у нагоді. Ти маєш наді мною владу, а я це,не соромлячись ,визнаю. Гидко, неприємно й огидно, моя душа тремтить від болю, вона пошматована й розірвана, але змінити щось так важко. Ти приходив,щоб взяти в полон моє тіло, а я,щоразу жадібно ковтаючи сльози , клянучись зарікалась, що більше не відчиню тобі свої двері, не повірю і щоразу порушувала свою обіцянку. З усіма я була горда й непідступна, лише чомусь перед тобою падала на коліна, благаючи про пощаду.
Кохання - страшна й невідворотна сила. Так легко владарювати над тим, хто самовіддано кохає, ти ніби перетворюєшся на ляльку, якою можна легко керувати за допомогою мотузок. Вона ламає й безпощадно трощить кожну твою кістку, вбиває кожну твою клітину, як вбиває смертельна отрута...