Творить – это… разделять, вводя свое в массу чужой души.

А.Грин «Блистающий мир»

На последней черте у тризны
Не нарушу законов тиши.
Что умела я в этой жизни?
Хлеб испечь и писать стихи лишь.

Раздвоили так дни и ночи,
Что никак не замкнуть мне круга.
А у вечности божьи очи
И тот голос из детства - друга.

Голос этот был голос музы.
Время скрылось, творя пространство,
Как Евангелие от Босха,
Растерявшимся, злым и странным.

И тогда, по веленью жизни,
Стала строить на небо башню,
Где меня спросили:
- Куда ты
Лезешь с лестницей личной?
Страшно..

Средь вселенной я как на бритве.
Ты, судьба, погнушалась мною.
Близнецы во мне чинят битву -
Никогда и Всегда – игрою.

Я сутра становлюсь земною
Половиной. А как стемнеет –
Превращаюсь в того, кто со мною
Обреченность бессмертья делит.

Брат, а я не хочу бессмертья.
Так оно не идёт, нескромно.
Ночь смеется. И кто-то третий
Замахнулся звездой в лицо мне.

Так и нет мне спасу, братишка.
Я раздвоена, хуже нету:
На два имени, на две фишки -
На мой хлеб и стихи об этом.

2013

Лана Перлулайнен
БЛИЗНЮКИ

На останнім кордоні миті
не порушу законів тиші.
Що я вміла на цьому світі?
Хліб пекти і писати вірші.

Так роздвоїли дні і ночі,
що не вмію замкнути коло.
Вічність має Христові очі
і знайомий з дитинства голос.

То був голос моєї Музи.
Час тікав, залишивши простір
злим, розгубленим і безглуздим,
як Євангеліє від Босха.

І тоді, приречена жити,
збудувала на небо вежу,
де мене спитали:
— Куди ти
зі своєю драбиною прешся?

Серед всесвіту, як на лезі,
ти мене покинула, доле.
Бачиш, бавляться мною по черзі
близнюки — Завжди і Ніколи?

Знову вранці стаю земною
половиною, а як смеркне –
обертаюсь в того, що зі мною
поділився своїм безсмертям.

Брате, я безсмертя не хочу,
бо мені безсмертя не личить.
Ніч сміється в безсонні очі
і жбурляє зірки в обличчя.

І немає зустрічі, брате,
бо роз’єднана якнайгірше:
на два імені, на дві статі —
хліб пекти і писати вірші.