ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Верста (1994) /
Проза
Натхнення
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Натхнення
Хтось думає що його треба шукати, інші вважають, що воно саме приходить…
…Я ж прокинувся цього ранку о п’ятій чи то від безсоння, що мучило останні кілька тижнів, можливо, зміна часових поясів. Хтозна…
Знаючи, що подальші спроби заснути обвінчаються крахом, я вирішив сходити на море. Швидко поснідав, узяв гітару й блокнот у надії, що все-таки зможу щось нашкрябати. Зачинив номер і вирушив на берег, він був зовсім неподалік. Віяв теплий ранковий вітерець, а в повітрі висів запах моря і квітів, повз які я проходив, відчувалася легкість.
Ось і море!.. Вмостившись зручно на пісок, я деякий час споглядав, як танцюють хвилі, і бриньчав щось мимоволі на гітарі…
Взявши блокнот, я почав думати, щоб таке написати…
Кохання?.. Кохання, яке змогло воскресити на кілька місяців, а потім…
(Хоча ні! Не кохання! Закоханість? Не знаю… Але я не відчував цього почуття дуже давно, воно здавалось… справжнім?..)
…А потім отруйним стилетом засісти глибоко в серці й ржавіючи повільно вбивати. І кожна спроба щось написати – це спроба дістати ось цей кинджал, але проблема в тому, що його неможливо витягти й наступні лише намагання утворюють ще більшу рану… І кров, що стікає у вигляді чорних емоцій…
Та й кому?... Навряд чи адресату це потрібно…
Інші теми здавались… банальними?..
Писати бажання не було.
Відкинувши блокнот, я приліг на пісок і дивився на синє і безкрає небо, слухаючи шелест листя дерев і хлюпотіння припливів, намагаючись ні про що не думати…
Раптово спалахнуло небо, неначе змінився день на ніч, тоді все знову повернулося назад, але з неба спускалося щось довершене, яке сліпило і навіювало страх, та водночас манило до себе.
Я не міг нічого зрозуміти, рука сама тягнулася туди, та дістати ніяк не виходило. Уже ось впіймав, але ні, знову воно далеко, а потім уже майже торкається пальців. І так постійно… А потім враз усе зникло…
І тут я розплющив очі. Виявилося, що я просто задрімав.
Але те, що я побачив здавалося таким реальним!..
І тут у голові на мить пробігла думка – я взяв блокнот і почав писати…
…Його називають по-різному… Що ж це було?..
Хтозна… Хтось його шукає, а хтось його чекає…
Новела «Натхнення»
© Володимир Верста
Дата написання: 21.07.18
…Я ж прокинувся цього ранку о п’ятій чи то від безсоння, що мучило останні кілька тижнів, можливо, зміна часових поясів. Хтозна…
Знаючи, що подальші спроби заснути обвінчаються крахом, я вирішив сходити на море. Швидко поснідав, узяв гітару й блокнот у надії, що все-таки зможу щось нашкрябати. Зачинив номер і вирушив на берег, він був зовсім неподалік. Віяв теплий ранковий вітерець, а в повітрі висів запах моря і квітів, повз які я проходив, відчувалася легкість.
Ось і море!.. Вмостившись зручно на пісок, я деякий час споглядав, як танцюють хвилі, і бриньчав щось мимоволі на гітарі…
Взявши блокнот, я почав думати, щоб таке написати…
Кохання?.. Кохання, яке змогло воскресити на кілька місяців, а потім…
(Хоча ні! Не кохання! Закоханість? Не знаю… Але я не відчував цього почуття дуже давно, воно здавалось… справжнім?..)
…А потім отруйним стилетом засісти глибоко в серці й ржавіючи повільно вбивати. І кожна спроба щось написати – це спроба дістати ось цей кинджал, але проблема в тому, що його неможливо витягти й наступні лише намагання утворюють ще більшу рану… І кров, що стікає у вигляді чорних емоцій…
Та й кому?... Навряд чи адресату це потрібно…
Інші теми здавались… банальними?..
Писати бажання не було.
Відкинувши блокнот, я приліг на пісок і дивився на синє і безкрає небо, слухаючи шелест листя дерев і хлюпотіння припливів, намагаючись ні про що не думати…
Раптово спалахнуло небо, неначе змінився день на ніч, тоді все знову повернулося назад, але з неба спускалося щось довершене, яке сліпило і навіювало страх, та водночас манило до себе.
Я не міг нічого зрозуміти, рука сама тягнулася туди, та дістати ніяк не виходило. Уже ось впіймав, але ні, знову воно далеко, а потім уже майже торкається пальців. І так постійно… А потім враз усе зникло…
І тут я розплющив очі. Виявилося, що я просто задрімав.
Але те, що я побачив здавалося таким реальним!..
І тут у голові на мить пробігла думка – я взяв блокнот і почав писати…
…Його називають по-різному… Що ж це було?..
Хтозна… Хтось його шукає, а хтось його чекає…
Новела «Натхнення»
© Володимир Верста
Дата написання: 21.07.18
З книги «Наношок».
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1761 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1761 seconds