Я на Шевченковій могилі
В ноги поету поклонюсь,
Його віршів, глибокій силі,
За Україну помолюсь.

Пророк часів, в яких живемо,
Стенань країни і людей.
Бачив він шлях, що ним ідемо,
Часів становлення ідей.

Тарасе, що іще чекати?
Віками волю боронить?
Коли вже спокою та й знати
У ріднім краю, хоч на мить?

Москаль не спить, все зуби точе -
Жаліє, просто відпустив.
Вернуть назад свого він хоче,
Так ніби брата "захистив".

Не спиться там тобі, Тарасе -
Рвуть Україну на куски.
Свої ж пани все під матраси
Тягнуть останні копійки.

Тяжкі часи були і будуть,
Хоч цар кріпацтво відмінив,
Поки останні не забудуть
Ярмо тягнути чужих нив.

Довго ідуть у мізках зміни -
Трима надія на царя.
Прийде, тоді побілим стіни,
А поки тягнем тягаря.

Кайдани рвали і окови,
По заповітам ми твоїм,
Та видно мало тої крови,
Платили мабуть не своїм.

Скільки тих душ іще загине,
Щоб той хто прийде зрозумів -
Не тре вилазити на спини,
Рівний ж бо кожен із синів.

Це українськії закони,
Які Тарас нам завіщав,
І запорожці і ікони -
Богами бути після справ.

А поки жити треба рівно,
Робити іншим теж добро.
І кожну душу, ще не пізно,
Спасти, якщо тобі дано.