Дороги назад немає. В її голові чітко й багаторазово прокручувались ці слова. Келих був вже пустим і вона потягнулась за фляшкою дорогого вина, щоб виправити ту пустоту, але її незграбність змусила її наступних півгодини поратись із килимом, який постраждав від її "захцянок". "І от знову! Знову мені нещастить" - злісно подумала вона, прикусивши свою губу. Часто вона любила так робити, а може й не любила. Швидше це було її звичкою. Хорошою й нешкідливою звичкою. Не такою поганою, як розпивання дорогого вина вечорами, а потім пошуки виправдатись. "Завтра так не буде! Ще один вечір, останній раз, бо нині є привід" - кожного вечора сама собі складала марну обіцянку. Кожного дня з'являлись нові-
старі причини для улюбленої справи. А вдень все було геть інше і вона була не собою. Весела й життєрадісна, із запалом виконувала свою справу. І жоден із тих, хто зустрічався з нею протягом дня, й подумати б не міг, що всередині неї стільки болю, суму й ненависті.
.
Вечори давно для неї стали ворогами, а ночі - небажанами й непотрібними. Здавалось, що одного дня самотність остаточно знище її. А ранками вона ненавиділа себе вечірню. Насолоджуючись запахом свіжозвареної кави, проклинала себе за те, що мусить гаяти час на прибирання недопалків, пустих фляшок та брудного посуду.
..............................
11.12.2018.