Наважитись на граматичний розбір своїх словесних конструкцій - для мене танталові муки. Краще погодитись із пропозицією. А от щодо кількості складів щось не зрозумів. Перевірив, наче все однаково - у непарних по вісім, у парних по дев'ять.

То була наступна пропозиція з мінімізації обсягу вірша.
Я було вирішив скоротити парні рядки, бо для ямба вони мені видалися заважкими.

Хороше діло – оптимізм,
Та ще коли – (фатальний, реальний тощо),
Коли не валиться униз
Твій стан матеріальний.

Лишень одне собі затям
На вічну перспективу –
Захоплюватися життям
Тверезим – неможливо!

Зичу успіхів.
Мій допис можна вважати звичайним відгуком.
Ю. С.

То вже на Ваш розсуд.
Щодо іронічності - то досить значна частина яких висловлювань, що належать відомим політичним діячам, воєначальникам etc, іронічні. У тих людей були такі високі трибуни та посади, що вони могли собі дозволити іронізувати. Або бути настільки цинічними та бездушними у ставленні до їхнього народу, що могли заради своїх амбіцій гнати його на будь-які жертви та смерті.
А політичні діячі сучасності сприймали і сприймають за чисту монету. Прикладів достатньо.
Так що, на мою думку, від іронічності відмовлятися не варто.
І бажано не перебрати з серйозністю, бо буде смішно.
Прикладів теж немало. Одне лише трішки інше. Ці серйозники, якщо так можна висловитися, серед нас. Тобто, є.
С якщо так, то нехай. Нащо долучатися до їхнього кола?
Набір критичної маси є довгим процесом. І тому він має шанси бути вічним.
Така от песпектива.
Ю. С.

Дякую. З інтересом прочитав Ваші міркування щодо іронічності, але питання "вічної перспективи" спробував якось обійти.