Прощання тісно зв'язане з тугою.
З сльозою витертою стиха вмить.
Із помахом руки біля останнього вагону.
Та з голови кивком із літака, що майже вже летить.

У цей момент ти мусиш все забути.
І водночас згадати все, що лиш було тоді.
Так хочеться глибоко і засмучено зітхнути.
А потім кинутися кораблю вслід по воді.

В середині щось взяло і розбилось.
На тисячі шматочків, що так просто не збереш.
Вони з поривом вітру розлетілись.
І ти, щоб склеїти те знов, їх більше не знайдеш.

Ти йдеш, закривши щільно очі.
Не думаєш, не дихаєш, а просто йдеш.
Хтось в голові тобі шепоче
Якісь слова, що їх ніяк не розбереш.

Щось змусить тебе раптом обернутись.
І твоє серце призупиниться на мить.
Ти знаєш – тепер має навіть дощ всміхнутись,
Бо ти побачиш хто до тебе під дощем біжить....