I

якщо мова – проекція
стороннього світу
на людину,
то мова тотожна світові
з точки зору
людської істоти

мова міститься у пам’яті,
наче равлик у мушлі

отже, пам’ять осяжніша за світ

пам’ять про тебе – тільки частка пам’яті цілої
але якщо ти поряд
ця частка також стає ширшою за світ,
принаймні у часі.

Бо ти – це зараз, і пам’ять про тебе - це тоді,
а світ не має “тоді”,
він існує лише в теперішньому
і за мить перетікає
у спомин

II

твоя провина
з’являється з відстанню
моя провина
зникає з відстанню

якщо твоя провина – ліс над водою
а моя – віддзеркалення лісу

то любов – це поверхня води

III

геометрія свідчить:
коли двоє близькі
вони прагнуть подолати займенник “ти”
як віть гіперболи прагне осі абсцис

тобто віднайти неможливу єдність
або радше відновити її

проте дізнатися, чи “відновити” правдивіше за “віднайти” –
все одно що зазирнути
за межі
декартового простору

натомість мова свідчить:

коли ти поряд настільки, що чутно дихання
і кожен із нас – окреме слово

то близькість – це метафора

IV

очікуючи метро,
побачив твою волосину на рукавичці
усвідомив присутність не частки
але цілої тебе,
зникомої, бо вітер з тунелю
волів здути тебе з долоні

я беріг волосину
але тунель врешті забрав її

так протиставлені любов двох людей
одне до одного
та любов людства
до себе самого

так цивілізація руйнує подобу присутності

не стало волосини -
не стало тебе
але з’явилось людство

і я відчув себе
причетним до нього

17.11.2017