
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Проза
Сайт білих ворон
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сайт білих ворон
Пробувши понад 10 років на цьому дивовижному
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію