Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
2026.03.12
07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
2026.03.12
01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
2026.03.11
15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
20:45
І
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Проза
Сайт білих ворон
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сайт білих ворон
Пробувши понад 10 років на цьому дивовижному
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
