Пробувши понад 10 років на цьому дивовижному
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?

15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)