Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Проза
Сайт білих ворон
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сайт білих ворон
Пробувши понад 10 років на цьому дивовижному
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
