Сиджу всю ніч над вогником лампадним,
Від розпачу аж труситься губа.
В трусах порвалась нитка Аріадни!
Коханню швах! У тріщинах судьба!

Болить від дум тяжких небрите тім'я,
Від слізок аж плющить у рукавах.
Ані цілунків! Ані муркотіння!
Ані жаготи зойків "ох" та "ах"!

Для мене жінка - це усе на світі:
Та недоступні Євині дари.
Т'ому жагу топлю ув оковитій,
Гризу недолі черстві сухарі.

Спасайте, любки! Трохи ще - й зів'яну!
Ворони за віконцем "кар" та "кар".
Підступний нежить завалив кохану,
Мов кроманйонець мамонта у яр.

Шугає кров крізь отвір ув аорті
Як бачу жінчин виріз декольте.
Чи витримаю три доби Голготи,
А, мо', й мені носяку закладе?

Олександр Сушко Тяжко

Учу усіх я жити безоглядно,
Люблю, щоб ззаду сунула людва.
В трусах порвалась нитка Аріадни,
І обірвався на Голготу шлях.

Хвилююся у розпачі німому –
Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
Хтось викликав мені швидку з дурдому,
І знову я – в палаті номер шість!

Я у ходжу погрався Насреддіна
Хтів гумором рубнути із плеча.
Хтось лампою ударив Аладдіна,
Аж засвітилось сонце ув очах!

А то дрімав раз у садочку сонний,
Щось гупнуло ізверху по мені.
Мабуть було то яблуко Ньютона,
Я – «Еврика!» гукнув так, аж спітнів.

Замучили мене любовні стріли,
Кохатися люблю, ну просто жуть!
А той Амур узяв мені й поцілив
Не в серце, а у трусики, мабуть!

9 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)