Навколо світ цікавий і красивий, -
І білий сніг, і люду тихий шум...
На душу зліг зажури голос сивий,
Що я в житті ще деколи грішу.

Грішу в любові за любов, що втратив,
У зраді днів, яка додолу гне.
Грішу, бо жаль, що чесно йшов на страту,
Але чомусь не стратили мене.

У слові грішний, бо аж морщить губи,
Коли його заголосно повім.
Грішу не тим, що я онуку любу
Лишу небавом, бо покину дім,

В якім прожив у радості роздертій.
Я тим грішу, що невеселим став, -
В неволі слави в затінок запертий,
Зімкнув до болю зболені уста.

В любові мовлю я слова блаженні,
А гнів згасає, як його зіллю
У пісню милу про любов спасенну,
Любов, що втратив...
То чому люблю
І білий сніг, і люду говір тихий,
Котів і псів, і ворогів моїх?
Люблю тому, аби минуло лихо
Людей в гріху. В любові є мій гріх.