Полюбляю дивитися, як вмирає папір у вогні. Особливо, якщо журнал чи газета…
Увечері, повертаючись з роботи, бачу на своїй вулиці вогнище, у якому тріпочуть смугасті крильця якоїсь газети.
Не встигаю прочитати назви – вона швидко зникає разом з шпальтами першої сторінки. Кілька секунд видно обличчя відомого державного діяча, що його ім’я мені ніяк не вдається запам’ятати.
Ось чоловік у білому капелюсі на сцені: ” Заслужений художник України нагороджується почесною грамот…” Напевно заслужений зберігає цей випуск газети з любов’ю, навіть вирізав себе і почепив разом з грамотою у власній майстерні, милується ними щодня, хизується перед гостями…
На чорно-білих сторінках горять обличчя, зали засідань, бібліотеки.
Полум’я ніким не гордує: сторінки життя народних депутатів (рубрика "При владі"),
сексуальних маніяків (рубрика "Про Це"),
заслужених співаків (рубрика "Музі Ка"),
досвідчених жебраків (рубрика "Рільництво та бджолярство"),
бізнесменів пихатих (рубрика "Фаст фуд"),
повій грудастих (рубрика "У сфері бізнесу"),
усіх безвусих та вусатих (рубрика "Куди піти учитись"),
лисих і патлатих (без рубрики)
щезають у пащі червоній вогню, мов за брамою пекла.
Навіть бачу згасаючу мармизу начальника у рубриці “Персони”.
Мармизу, перед якою сто душ підлеглих тремтять,
лицемірять,
гнуть шиї,
а хтось і рівно тримає спину,
яку поважають, ненавидять, спокушають…
мармиза ця,
виявляється,
горить не гірше “іміджу” повії
чи водія маршрутки з рубрики
“Скандали”.

(2007)