Із музикального циклу "Пори року"
Лятошинського

ІІ
Тепер моя пора: весни я не люблю;
Відлига та моква; я хворію весною;
Кров бродить; почуття лиш додають жалю;
Я задоволений суворою зимою.
Під місяцем ясним сніги її ловлю,
Мчу з милою саньми дорогою крутою,
Коли під соболями свіжа як зело
Вона вам руку жме, цілуючи в чоло.

ІІІ
Як весело мені, в залізо взувши ноги,
Черкати дзеркала заледенілих рік!
А чари зимніх свят?.. А ці нічні тривоги?..
Та треба мати честь; пів року сніг та сніг,
Це у кінці кінців і мешканцю барлоги,
Ведмедю, надокучить. Ну не можна вік
На санях до Армід кататись у хуртечу
Чи киснути за склом подвійним біля печі.

2020

II
Теперь моя пора: я не люблю весны;
Скучна мне оттепель; вонь, грязь — весной я болен;
Кровь бродит; чувства, ум тоскою стеснены.
Суровою зимой я более доволен,
Люблю ее снега; в присутствии луны
Как легкий бег саней с подругой быстр и волен,
Когда под соболем, согрета и свежа,
Она вам руку жмет, пылая и дрожа!

III
Как весело, обув железом острым ноги,
Скользить по зеркалу стоячих, ровных рек!
А зимних праздников блестящие тревоги?..
Но надо знать и честь; полгода снег да снег,
Ведь это наконец и жителю берлоги,
Медведю, надоест. Нельзя же целый век
Кататься нам в санях с Армидами младыми
Иль киснуть у печей за стеклами двойными.

О.Пушкін