ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
2024.05.27
14:40
Ось читаю щойно опублікований вірш Артура Курдіновського
«Бий москаля!»:
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш,
2024.05.27
12:57
Є віра. Є закон. А є придурки,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про чорного лелеку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про чорного лелеку
Колись були лелеки лише білі,
Селились ближче до осель людських,
На стріхах хат частенько гнізда вили
Де діточок виводили своїх.
І люди то́му були лише раді,
Казали, що лелека у дворі –
То буде тут і щастя, й все до ладу,
Лелека двір від на́пасті беріг.
В однім селі жили собі сусіди.
В одного, де гніздо лелека звив,
Буяло щастя, оминали біди.
А другий бідно, нещасливо жив.
Хто зна, чому? Чи то робив він мало,
Чи то гнізда лелеки не було
(Чомусь ті птахи двір його минали),
Та був він найбіднішим на село.
Дивився заздро він на двір сусіда
І думав не про те, як краще жить,
А як наслати на сусіда біди,
Аби утратив все, що встиг нажить.
Й надумався спалити тому хату
Щоб із гніздом лелечим заодно.
Сусід подався в поле працювати,
А той пробрався й кинув у вікно
Запалений добрячий жмут соломи.
Сам заховався в хаті і чека.
Як повалило полум’я із дому.
Піднявся дим. І птахів налякав.
Лелеки з дітьми кинулись гасити,
Вогонь збивати крилами мерщій.
Тут люди збіглись і вогонь залити
Вдалося швидко. Шкоди хаті тій,
Як і гнізду, зробилось небагато.
Прибіг господар. Тут сусід за ним.
Лелека став на нього нападати,
Щоб показати: хто все учинив.
А той кричить: - Лелечина робота!
Я бачив, як він хату запалив!
Птах безсловесний. Що він скаже проти,
Як він не може вимовляти слів?
А звідки людям було правду знати?
Можливо, й справді птаха то вина.
І скоса на лелеку поглядати
Всі стали. Для людей не дивина,
Повірити пліткам і наговорам.
І гірко стало на душі в птахів.
Знялись лелеки, піднялися вгору
Та і у нетрі подались глухі.
З тих пір в них чорне пір’я, обгоріле
Під час пожежі так і збереглось.
Відтоді й гнізда по лісах мостили,
Щоб стрітися з людьми не довелось.
Боялись птахи, що, можливо, люди,
Повіривши брехні нахабній тій,
Шукають досі їхні гнізда всюди
Аби помститись. Та ще й голос свій
Утратили лелеки з тої днини,
Лиш клацають дзьобами та і все.
Як душу заздрість роз’їда людині,
Вона лиш біди всім навкруг несе.
Селились ближче до осель людських,
На стріхах хат частенько гнізда вили
Де діточок виводили своїх.
І люди то́му були лише раді,
Казали, що лелека у дворі –
То буде тут і щастя, й все до ладу,
Лелека двір від на́пасті беріг.
В однім селі жили собі сусіди.
В одного, де гніздо лелека звив,
Буяло щастя, оминали біди.
А другий бідно, нещасливо жив.
Хто зна, чому? Чи то робив він мало,
Чи то гнізда лелеки не було
(Чомусь ті птахи двір його минали),
Та був він найбіднішим на село.
Дивився заздро він на двір сусіда
І думав не про те, як краще жить,
А як наслати на сусіда біди,
Аби утратив все, що встиг нажить.
Й надумався спалити тому хату
Щоб із гніздом лелечим заодно.
Сусід подався в поле працювати,
А той пробрався й кинув у вікно
Запалений добрячий жмут соломи.
Сам заховався в хаті і чека.
Як повалило полум’я із дому.
Піднявся дим. І птахів налякав.
Лелеки з дітьми кинулись гасити,
Вогонь збивати крилами мерщій.
Тут люди збіглись і вогонь залити
Вдалося швидко. Шкоди хаті тій,
Як і гнізду, зробилось небагато.
Прибіг господар. Тут сусід за ним.
Лелека став на нього нападати,
Щоб показати: хто все учинив.
А той кричить: - Лелечина робота!
Я бачив, як він хату запалив!
Птах безсловесний. Що він скаже проти,
Як він не може вимовляти слів?
А звідки людям було правду знати?
Можливо, й справді птаха то вина.
І скоса на лелеку поглядати
Всі стали. Для людей не дивина,
Повірити пліткам і наговорам.
І гірко стало на душі в птахів.
Знялись лелеки, піднялися вгору
Та і у нетрі подались глухі.
З тих пір в них чорне пір’я, обгоріле
Під час пожежі так і збереглось.
Відтоді й гнізда по лісах мостили,
Щоб стрітися з людьми не довелось.
Боялись птахи, що, можливо, люди,
Повіривши брехні нахабній тій,
Шукають досі їхні гнізда всюди
Аби помститись. Та ще й голос свій
Утратили лелеки з тої днини,
Лиш клацають дзьобами та і все.
Як душу заздрість роз’їда людині,
Вона лиш біди всім навкруг несе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію