Я видел во сне человека
С кривым и зеленым лицом,
Он горько-прегорько смеялся
И радостно плакал потом...

***

Немов узагальнення епатажних
Звичаїв,
Вночі бігав містом
Чорний Чоловічок.

Ну що тут скажеш, тільки –
«се ля ві»,
Життєві вибрики нелегко
Зрозуміти:
Добродія не помічав ніхто
У Тем –
Ряві,

Він і слідів не залишав
Помітних…
Мабуть ніколи
Не траплялася йому
Підкова,
Підкова Щастя,
Яку знаходять,
Хоч не дуже часто,
Навіть Злидарі:

Він перекинув на світанку,
Випадково,
На себе горщик фарби
Кольору Зорі.

І цілий день у Сонячному
Світлі
Його ніхто розгледіти
Не міг,
Сліди його були теж
Непомітні
І Сонце вже заходило за ріг…

Отак не поталанило малечі,
Даремно стільки витрачено
Сили…
Коли ж настав, нарешті,
Тихий Вечір,
Підсохла фарба й потемніла вся
Від Пилу.

Настала Ніч
І «знов за рибу гроші?»
В проблемі цій не просто
Розібратись:
Навіщо був повинен
Світлий
Фарби Горщик
Перекидатись!?