Юність крилата, пора неозора,
Світлі, чудовії дні,
Як же ви зникли, крізь хмар загубились,
Десь в світанковій імлі.
Ми всі ростемо, і час невблаганно,
Мов через пальці пісок,
Струмить у даль, невідому, жаданну,
Губиться в світі казок.
Руку несміло батьків відпускали,
Щоб перші кроки ступить,
Плани складали, у мріях літали,
Землю хотіли схопить.
Час усе змінить, вже діти дорослі,
Линуть з-під батьківських крил,
Світ не стоїть, а летить в високості,
До незбагненних світил.
Хто ж ми тут є, і чого ми тут варті,
Ви запитайте себе,
Ми є молекула, атом на карті,
Що не побачиш ніде.
Важко збагнути цей простір безмежний,
Що огортає всіх нас,
Він був до тебе, до нього й до мене,
Буде іще й після нас.
Рух – нерухомий, кінець – безкінечний,
Дивні, цікаві думки
Та не ламайте голів ви на марно,
Нам не під власні вони.
Хто зрозумів, а кому – набір речень,
Всі ці химерні рядки,
Але у них я хотів вам сказати,
Що це є всесвіт і ми.