Було-було колись в оцім краю,
Давно вже й бур’яном позаростало.
А я, бува вдивляюся стою
З кургану й уявляю, як бувало
Отут колись. Звивається ріка,
Така ж, як нині, тільки повновода,
З-під гірки, з очеретів витіка
І верби в ній полощуть свою вроду.
А степом тирса, тирса й ковила.
Табун тарпанів йде до водопою.
А там, де річка воду розлила,
Рогатий тур мотає головою.
Не поспішайте так, мовляв, заждіть,
Ще я води із річки не напився.
Нап’юсь, піду, то й ви тоді ідіть.
Та й до води неквапно нахилився.
Табун завмер, тупцює на траві
І пити хоче, й тура стережеться,
Бо стільки люті у його крові,
Що й весь табун біди не обереться.
Маленька мить далекого життя,
Яка назад ніколи не поверне.
Стою і уявляю…Відчуття,
Що й справді світ той був навколо мене.