Палко так запустити свої шафранові руки,
Що пахнуть так, що пахнуть так (як відлуння),
У твоїх думок незримо-невідомий край,
Для виловлення одної мислимої стрілки-бігунки,
Що в погоні за змістом полишила комори
Достатку-розуму:
Пробігає полями полишених мрій, розворушує.
Торкнути її кометовий хвіст і до пальця –
Ниточкою, ниточкою шовковою, ниточкою
Посрібленою, ниточкою легкою, невидимою –
Прив’язати на годинниковий вік,
Годинниковий лік, відлік, сонячну вічність.
- Гууууу…. Гооооо…. Гааааа !
Крутиться-вертиться, а я її, а я її трима…ю-ю-ю,
- Чи думаєш ще що невгодне, любий, милий мій?
- Чи втечеш, чи до зір полетиш, по собі залишаючи
Слід? Слід-послід-по-слід-до-слід?..

Як маїсовий коржик розламую світ-твій-не-мій,
По шматку, по-над-ламі, вкушу.
І як рибка з картинки у роті твою частинку,
Злотним перстеником винесу з круговертей.
І як східний монах зберу тебе мирян дарами
У закрите наглухо залізове пуделко,
Виллю в храмі із почестями молоком
Святої корови на фалос із столітнього дуба.

Чи після цих маніпуляцій-цяць, ти ще
Чогось захочеш?
Коханий, лиш скажи (і усмішка
Ласкаво-сатирична, лірично-іронічна,
Моє люстерко-личко заторкнула).