Я дуже сильна і воодночас легко гасну.
Я плачу, я кричу...
Сміюсь, і знову одягаю маску, в якій зосталося багато нездолáнних слів.

Я не витримую, я слабну. Я падаю, і далі вже не хочу йти,та хто крім мене, зможе шлях тернистий цей пройти. Затям,Життя-не казка,сказала раз колись собі.
Хто як не ти? Збирайся з думкою, старайся, живи лиш так, як хочеш цього ти . Роби все чесно,й не ламайся ,під натиском ворожої душі.

Ці фарисеї будуть тільки зневажати, а ти все далі до мети лети.Вони ж бо схочуть крила твої обтинати, зламати пориви душі, проте не вдасться їм піднятись,на недосяжні бéскиди твої.

Лиш віск легесенько стікав додолу
А я не плачу...
лиш тихесенько кричу....
Душа моя, малесенькая пташка, яка слізьми щебече гімн життю...

Вже може годі душу мою плюндрувати? Кидати в спину тільки наклепи пусті?
Для чого нам самим себе з середини з‘їдати,і лиш шукать недоліки в собі?
Їм завжди буде недогода,і все не так,як робиш ти.
Ти пам‘ятай ,щасливий стане тільки той, хто завжди буде йти.