Над моїм великим містом
небо сьогодні, наче надуте.
Ми теж такі буваємо,
коли виплачемось, як слід.
За вікном прогулюються
мляві весняні сніжинки.
Так дивно: вони ж не чують
музики, а рухаються у такт.
Такт у них, зрештою, теж свій,
так ніби не вони
прислухаються до музики,
а вона до – них.
Їхній танець настільки
плавний та гнучкий,
що й мелодію підібрати важко.
Хіба найвишуканішу.
Я підібрала джаз.
Даяна Кролл, „Let’s fall in love”…
І пекучі сніжинки за вікном,
неначе застиглі сльози неба.
Заплакане холодне небо.
Ми такі схожі.
Цілу зиму плакати і обпікатися
замерзлими слізьми.
Це так дивно.
І гаряче.
І гарно.