Зібрались всі колеги по роботі
Підняли келихи і випили до дна,
А я не сподівалася такого повороту –
Лишилась за бортом одна.

Усміхнені обличчя з фото
На мене дивляться як би ні в чому не бувало.
Всі там щоб привітати, гомоніти
Так, зібралося гостей немало.

Колючкою образа в душу
Мені вп’ялась за те, що знехтували мною.
І як дивитись в очі я їм мушу,
Забути хочу день оцей зимовий.

Як боляче приймати неповагу,
Зневагу тих, кого ти встигла полюбити.
Це ж треба мати отаку відвагу –
так виокремити і не запросити.

Нехай для когось це дрібничка,
Для мене ж це є жест і дія.
Бо бути в колі співробітників своїх
Була для мене величезна мрія.

Так прикро бути гнаною в той день,
Неначе ми із ними незнайомі.
А келихи зловісно – «дзень-дзелень»
На тому урочистому прийомі.

І де причина я не розумію,
Що так мене ігнорували.
Чи одягнутися шикарно я не вмію
На святкування, що організували.

Але мабУть це просто є зневага,
Дволикість я у цьому бачу,
Забути в швидше про оцю розвагу.
Можливо я й колись пробачу.