Троє братів жило колись,
Насправді рівних та одначе
Одному чомусь здалось,
Що серед них він є найстаршим.

І почалось...
“Не так живете! І господарство не таке!
А мова ваша? Боже милий!
Якась говірка, щось бридке!”

Почав учити їх “найстарший”,
Розповідати, що і як,
Що можна їм, а що - нізащо,
Що треба “так”, а не “отак”.

Терпіли все, зціпивши зуби,
Двоє “менших” бідолах,
Пручатись пробували - марно,
Чекав на них в усьому крах...

Час ішов і ось так сталось,
Що втратив силу “старший” брат -
“Молодші” всі зразу ж розбіглись,
Стали свій дім будувать.

Здавалося, що уже все -
Наладилось життя спокійне
І небезпеки не несе
Вже “старший” той, який покійний.

Здавалося, що вже всі рівні,
Немає сильних і слабких,
Що заживуть брати всі мирно,
Не буде знов часів лихих.

Здавалося...
Але насправді сталося все навпаки -
Знову “старший”, знов лютує,
Ікла шкірить, як завжди...

Не брат то був, а пес скажений,
Що вкрився шкірою вівці,
Перевертень то прокажений,
Вбиває жертву що у сні.

Думав “старший”: “Керувати
Знову буду, як монарх!”
Але вдавився, коли “менший”
У відповідь дав по зубах.

“Вибач, “брате”, та віднині
Дім свій буду захищати,
Не будеш ти в моїй родині
Свої порядки диктувати!”

Зійшлися в битві тій підступній,
Проходить що ще й по цей день,
Кінця-краю їй не видно,
Біль та смерті там лишень.

Однак в “меншого” з братів
Палає в серці ще надія,
Що прийде час і глузд здоровий
“Старшим” все ж заволодіє...

2020