Мені всього 18.
І своє життя.
За країну я маю віддати.
В інших людей життя відібрати.
І на кінець, уйти в небуття.

Навіщо я все це роблю?
Тому що країну свою так сильно люблю?
Чи може воюю для того, щоб пани,
На курортах сховавшись, гріли свої животи?

Мені всього 18.
Я не хочу вмирати.
Проте лежу горілиць.
Зате військові затрати,
Годують хитрих лисиць.

Чому я маю вмирати?
І не побачити більше очей своєї милої мати?
Не відчути більше тепла,
яке дарувала мені вона?

Чому держави,
Так легко жонглюють людськими життями?
Щось не поділили між собою,
І всі солдати тепер на полі бою.

Мені всього 18,
Я чув, як плаче земля
Від війн, у яких потопає.
Немає назад вороття,
А як врятуватись? - Вона не знає.

Чи скінчаться колись ті муки,
У які заганяють людей держави?
Може, воюють вони від скуки,
А може, і для забави.

Тисячі солдат, які падають вниз.
І серед них я.
Віддаємо життя,
За панів і за крис.

Вірш написаний по мотивам війни, яка насправді приносить користь лише верхівці влади. А для людей вона завжди приносить лише біль та страждання. Чоловіки та молоді хлопці, які ще зовсім юні, віддають свої життя на полі бою. Тому постає важливе питання: чому політики не можуть домовитися між собою і влаштовують війни? Невже це єдиний вихід для вирішення проблем? На мою думку, такі питання загальнолюдського масштабу завжди є і мають бути актуальні. Бо війна - це трагедія для людства.