Мої очі – синиці лякливі,
і мій погляд незмірно легкий,
я ховаю душу у зливі,
у місті де кожен німий.

Сірі вулиці марять тихо,
марять полумям почуттів,
а я хочу вчинити лихо,
залишити без себе батьків.

Мені важко ходити, стояти,
в мене сили уже нема.
А колись, я могла співати,
а тепер, убиває зима.

І нікого мені винити,
вся вина до краплв моя.
Я б могла ще трохи пожити,
та зносилась моя збруя.

Я беззахисна перед світом,
я оголена, я ніхто.
Я б хотіла залишитись з літом,
потонути в твоєму пальто.

Я тобі даруватиму квіти,
я до тебе прийду у снах.
Я не дам без мене радіти,
я залишусь на твоїх вустах.