Габріель Гарсія Маркес.
Знаменитий колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Габріель Гарсія Маркес закохався в свою майбутню дружину Мерседес Барча, коли вона була ще дитиною. При першій же зустрічі він вирішив, що одружується на ній. І не прогадав: ось уже п'ятдесят п'ять років живуть вони в щасливому шлюбі, гармонію якого зберігає і підтримує Мерседес.
Одна з улюблених тем романістів і поетів - любов з першого погляду і назавжди. У реальності таке трапляється рідко. А вже щоб перша дитяча любов стала єдиною і вічною - про таке навіть самі романтично налаштовані літератори побоюються писати. Адже ніхто не повірить! Але життя підносить найнеймовірніші сюжети.
Одного разу - не то в 1945 році, не то раніше, не то пізніше, бо оповідачі суперечать один одному - в містечку Сукре в Колумбії на танцмайданчику юнак Габріель Гарсія Маркес познайомився з дівчинкою Мерседес Барча Пардо. Спочатку вона привернула його зовні. Габо писав вірші, був романтиком, і маленька Мечі здалася йому схожою на ластівку: стрімкими і легкими рухами і тим, як по-пташиному витончено повертала блискучу чорняву голівку. Коли прийшов час розходитися, Габо вже знав, що закоханий. Цілуючи на прощання руку Мечі, він сказав: «Я тільки зараз зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені вам. Будьте моєю дружиною! »Мечі відповіла йому з усією можливою серйозністю:« Я згодна. Тільки, якщо дозволите, я спочатку закінчу школу ».
«Ми не були заручені, ми просто терпляче і без томління чекали того, що нам призначене, - згадував Маркес багато пізніше. - Ми знали, що рано чи пізно умовність знайде під собою реальний грунт ».
Один з основоположників магічного реалізму, Габріель Гарсія Маркес дивився на світ крізь призму своєї уяви. Навіть його мемуари наполовину, а то й більше, - вигадка. У своїх інтерв'ю він з різними подробицями розповідав про одних і тих же подіях. Йому так було цікавіше.
Але є якісь факти, які можна вважати достовірними. Наприклад те, що народився Габріель 6 березня 1927 року в Колумбії, в крихітному, жаркому, старовинному провінційному містечку Аракатака біля річки Магдалени. Батько його був телеграфістом, іноді, щоб прогодувати сім'ю, працював у дві зміни і вдома бував рідко. Маму Габріель обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги. І так вийшло, що батьків Габо майже не знав: його виховували дід і бабуся, вони ж надали основний вплив на його духовне формування. Бабуся Транкіліна - жінка XIX століття, горда, цнотлива і дуже мудра. Вона керувала всім у домі. Потім Транкіліна з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду. Дід - полковник, учасник громадянської війни 1899-1903 років - теж воскресав чи не в кожному творі онука. А ще на хлопчика впливав будинок. Дивний старий будинок, де, на думку всіх мешканців, водилися примари. Їх ніхто не боявся. Адже це були духи предків.
У світі дитинства Габріеля Гарсія реальність і чари перепліталися так само органічно, як згодом вони будуть переплітатися в його романах. Країна Макондо, яку він придумає пізніше, насправді чуділась йому на вузьких вуличках Аракатаки.
Габріель навчався в інтернаті міста Сапакіра, там же він здійснив і свої перші літературні спроби. Але про те, щоб стати професійним письменником, він не смів і мріяти. Він планував стати юристом і в 1946 році вступив до університету в Боготі. Не полишаючи проте занять літературою. Причому його заняття були «роботою в стіл»: всі захоплювалися його романтичними віршами, а в 1947-му був опублікований його перший розповідь, але Маркес вперто йшов до юридичної кар'єрі. Йому потрібні були гроші, щоб одружитися на Мерседес ...Про їх першої зустрічі він іноді згадував як про головну подію свого життя, а іноді - як про щось випадковому і повсякденному, чому шанувальники дарма надають великого значення: «Їй було всього тринадцять років, коли одного разу на танцях у міському саду я зробив їй речення. Звичайно, не серйозно, просто сказав це, дотримуючись умовності, необхідні в ті часи, щоб обзавестися нареченою. Не пам'ятаю, може бути, під враженням якоїсь книги, фільму або кимось розказаної історії, але мені чомусь захотілося мати наречену. І Мерседес повинна була зрозуміти, що це не більше ніж умовність, тим більше що бачилися ми потім дуже рідко і завжди випадково ... »
Але деякі знайомі сім'ї стверджують, що під час знайомства Мечі було тринадцять, а дев'ять. Тринадцять років - для Латинської Америки вже не дитинство. Це вже початок розквіту. Вік, в якому Джульєтта Капулетті вийшла заміж, вважається придатним для перших романів і зізнань у коханні. А ось дев'ять ... Як Ремедіос Маленькій з роману «Сто років самотності», коли в неї закохався Ауреліано Буендіа. Потім в романах Маркеса часто з'являтиметься ця тема: любов до дівчинки, яка не досягла шлюбного віку. Ніколи ця тема не буде звучати як в «Лоліті» Набокова, як захоплення пороком. Але завжди - як безглузда випадковість: просто дівчинка запізнилася народитися і тому опинилася настільки молодша за свого судженого.
Габріель Гарсія Маркес вірить в астрологію. Він народився під знаком Риб, 6 березня 1927 року, і вважає закономірним, що саме жінка, яка народилася під знаком Скорпіона, стала його єдиною любов'ю, другом і супутницею на все життя. Риби і Скорпіон - два водних знака, згідно з астрологічними законами найбільш гармонійно поєднуються.
Часом Маркес стверджував, ніби і в містику він вірить, і в доленосні приречення ... Ніби ще в шкільні роки він побачив Мерседес уві сні. І, натхненний цим сном, написав оповідання про дівчинку, яка так мріяла подорожувати, що перетворилася на метелика і полетіла з рідного дому ... А Маргарита Чика, подруга Мерседес, розповідала Джеральда Мартіну, біографу Маркеса, як маленька Мечі Барча піднялася на огорожу і , дивлячись на запилену вулицю, з сумом говорила: «О, як же я хочу подорожувати по світу, жити у великих містах, переїжджати з готелю в готель!» Мерседес, за все життя дала всього два інтерв'ю, зазначила, що Маркес втілив її дитячу мрію: подорожувати їм ін ішлось багато.
Мерседес Ракель Барча Пардо з'явилася на світ 6 листопада 1932 в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати, Ракель Пардо Лопес, була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька, Деметріо Барча Велілья, текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Хоча насправді Мерседес зовні була типовою колумбійкою.
Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу. І вчилася вона завжди на відмінно. Вона була дуже серйозним і відповідальним дитиною і зовсім не доставляла клопоту своїм рідним. Її найулюбленішою розвагою було лежати на траві в саду біля будинку і спостерігати за комахами, птахами, дрібними звірятами. Вона планувала стати біологом. Мечі багато читала, і не тільки книги з біології: романи, поезію ... Її несподіване рішення вийти заміж за Габріеля Гарсія Маркеса батьки вважали підліткової примхою, яка зародилася на грунті зайвого захоплення Шекспіром. І не стали нічого забороняти, щоб дівчинка не уявила себе Джульєттою.
Але роки йшли, Мерседес дорослішала, до неї сваталися, а вона відкидала всіх. Вона чекала, коли до неї посватається Габріель. Вона як і раніше багато читала, але плани вчитися на біолога були забуті. Їй подобалася тиха сімейне життя.Вона наглядала за п'ятьма молодшими дітьми, супроводжувала на танці сестер. І зовсім не боялася, що залишиться старою дівою.
Мерседес не лякали плітки про численні захоплення Габріеля. А він тим часом вів вельми бурхливе життя. Був завсідником борделів. Пізніше він визнає: «Так, в молодості у мене було багато повій. Вони були моїми друзями. Я ходив до них не стільки займатися любов'ю, скільки для того, щоб позбутися від самотності. Як колекціонер зберігає монети або марки, я зберігаю спогади про моїх повій ».
Мерседес регулярно доносили про пригоди її коханого. Вона вважала, що її це не стосується. Мечі теж не схвилювало звістка, що Габріель перестав відвідувати лекції, а потім і зовсім залишив юридичний факультет і став журналістом. Їй було все одно, чим буде займатися її обранець. Адже це його життя і його шлях, а для неї головне - дочекатися весілля ... З юристом чи, з журналістом чи - не важливо. Головне - з Габріелем, а не з кимось іншим. Втім, вона уважно перечитувала і зберігала всі публікації його перших оповідань. Що трапився у Габріеля в Парижі роман з іспанською акторкою Марією Консепсьон Кинта-ної теж не мав для неї значення. Важливіше було те, що Габріель не переставав відповідати на її листи, розповідаючи про те, що відбувається в його душі. А з ким він ділить ліжко там, в далекому Парижі, не має значення. Він всього лише чоловік, і вони поки ще не обмінялися шлюбними клятвами.
Габо і Мечі писали один одному по два-три рази на тиждень. Габріель повідомляв, що кожен день, прокидаючись і засинаючи, він дивиться на фотографію Мечі, що висить в ногах його ліжка. І це було правдою, його друг того періоду, Пліній Мендоса, згадував, як, вперше опинившись в кімнаті Маркеса, побачив фото Мерседес: «Я ступив до стіни, щоб подивитися на висіла там фотографію його нареченої - симпатичної дівчини з довгими прямим волоссям. "Це - священний крокодил", - сказав Габо ». Так, вийшло так, їх заручини була довгою. Ні, не надто тривалої, як в романі Маркеса «Кохання під час чуми», де головний герой, Флорентіно Аріза, одружується на своїй коханої Ферміна Дазе через п'ятдесят три роки, сім місяців і одинадцять днів після того, як вимовив клятву у вічній любові. Але все ж Мечі довелося чекати вінчання цілих тринадцять років.
Він наважився одружитися тільки в тридцять один рік. До того моменту Мерседес Барча Пардо вважали безнадійною дивачкою, а за очі її називали Пенелопою: адже вона так само віддано чекала свого «Одіссея». Але Пенелопа була все-таки законною дружиною Одіссея, а Мерседес з Габріелем навіть не були офіційно заручені! Більш того - вони майже не бачилися. Кілька разів сходили на танці в ранній юності, а потім переписувалися. Але, можливо, завдяки листам вони знали один одного по-справжньому глибоко й інтимно.
«Габо народився з відкритими очима ... Він завжди домагався того, чого хотів. Взяти хоча б наш шлюб. Коли мені було тринадцять, він сказав своєму батькові: "Я знаю, на кому одружуся". А ми тоді були просто знайомими » згадуватиме Мерседес багато пізніше, в одному з двох інтерв'ю.
Габріель і Мерседес повінчалися в п'ятницю 21 березня 1958 року. Мечі запізнилася на вінчання. Габріель чекав її разом з друзями і рідними біля входу до церкви Вічного Спасіння. І в якийсь момент запанікував: а раптом вона і зовсім не з'явиться? Раптом вона зрозуміла, що очікування і передчуття солодше достигнутого? Або усвідомила, що насправді чекала даремно і не любить його? Саме в цей момент він з особливою гостротою усвідомив, як потребує Мерседес, і, за його словами, «готовий був голову розбити об кам'яний виступ», якщо вона не прийде ...
Все виявилося, звичайно ж, простіше: Мерседес мала вінчатися в сукні своєї матері і в фаті бабусі. Сукню, заздалегідь підігнану під її тоненьку фігурку, вранці довелося підганяти знову, прямо на нареченій: в останні тижні перед весіллям вона так хвилювалася, що схудла.
На третій день після весілля вони вирушили до Венесуели, де їм належало провести медовий місяць. Коли літак злетів над хмарами і золотий вечірній світло засяяло в очах Мерседес, Габріель відчув - ось священний момент, відповідний для ще однієї важливої клятви. І пообіцяв, що її багаторічна очікування сповна окупиться, що він буде самим турботливим чоловіком, що він стане великим письменником до сорока років, що зробить багатими її і тих дітей, яких Мерседес йому народить. Вона слухала мовчки. Чи збудуться його обіцянки чи ні - зараз не мало значення. Мерседес просто хотіла прожити життя з цим чоловіком. Що б життя їм ні пообіцяла.
Їх любов почалася так романтично ... Але, як завжди буває, - казка закінчилася біля вівтаря, а далі була проза життя. Наскільки взагалі могла бути прозаїчною життя поруч з такою людиною, як Маркес.
«За роки сімейного життя у нас не було жодної серйозної сварки. Напевно, тому, що ми дивимося на речі так само, як і до шлюбу. Сімейне життя - диявольськи важка справа, яка кожен день починаєш спочатку. І так все життя. Живеш в постійній напрузі, і часом це так втомлює ... Але тим не менше це коштує того! »- говорив Габріель Гарсія Маркес через кілька десятиліть.
Жити їм належало в Барранкилье, в двокімнатній квартирці від редакції газети El Espectador, де працював Маркес. Господарюванню Мерседес була абсолютно не навчена. Габріель поставився до цього поблажливо. Прибирав у хаті він сам. І дуже терпляче вчив Мерседес готувати його улюблені страви. У чому досягла успіху вона як господиня, так це в питаннях економії. Легко навчилася жити в бідності, вибирати в крамницях найдешевше і перетворювати в цілком апетитні страви. Але головне, що зачаровувало Маркеса в дружині, - її трепетне ставлення до його творчості. Вона навіть торкалася до його паперів обережно, немов вони були древніми святинями, здатними розсипатися в руках.Вона як божественного одкровення слухала, коли Габріель ділився з нею творчими планами або розповідав вигадані ним сюжети. Мерседес навчилася підтримувати вогонь у вогнищі: в буквальному сенсі. Центрального опалення в Барранкилье не було, а Габріель не міг працювати, коли холодно. Вона приймала гостей в маленькоі квартирці, а по вихідним брала участь в журналістських вилазках на природу. Однак вона була дуже замкнутою і мовчазною. Пліній Мендоса згадував: «Через три дні після знайомства з Мерседес я сказав своїм сестрам:« Габо одружився на німий ».
Мерседес привезла з собою скриньку з листами Маркеса, але через кілька тижнів після весілля Габріель попросив дружину їх знищити. Мерседес розповідала, ніби чоловік пояснив своє прохання так: «щоб вони не потрапили в чужі руки». Сам Маркес стверджував інше. Якщо траплялося, що вони розходилися в думках, вона незмінно заявляла щось на зразок цього: «А ось в листі з Парижа ти писав, що ніколи так не зробиш». Габріель хотів позбутися речових нагадувань про його обіцянки. Мовчазна Мерседес вміла проявляти рідкісне завзятість, і, врешті-решт, Маркесу довелося ... викупити у дружини свої листи за 100 боліварів. Після чого Мерседес знищила їх на очах у чоловіка.
Джеральд Мартін, дуже симпатизував Мерседес, писав: «Мерседес стверджує, що з чоловіком вона спілкувалася без проблем. Коли я запитав у неї в 1991 році, що, на її думку, скріпило їх союз, вона відповіла: "Це питання біологічної сумісності, ви не знаходите? Без цього нічого і бути не може ". Але то був лише початок. Незабаром вона увійде в його плоть і кров, але не так, як в ті роки відчаю, коли він ще толком і не знав її. Вона стане незамінною для людини, який завжди покладався тільки на самого себе, розраховував тільки на власні сили з тих пір, як помер його дід (а йому тоді було дев'ять років). Вона привнесе в його життя розсудливість і раціональність. Поступово, у міру того як в ній міцніла впевненість в собі - чи, точніше, вона навчилася давати їй вихід, - вона почала наводити порядок в рукотворному хаосі Маркеса. Розібрала його статті і газетні вирізки, паперу, розповіді, машинописні тексти роману "Дім" і повісті "Полковнику ніхто не пише" ... »
24 серпня 1959 року у Габріеля і Мерседес народився їх перший син Родріго Гарсія. Редакція відправила Габріеля в якості спеціального кореспондента в Європу. Мерседес знову чекала, звично і покірно, але тепер з нею був малюк ...
Мерседес мовчазно підтримувала Габріеля, коли у нього з'явилося нове і більш небезпечне захоплення: комуністичні ідеї. З'їздив на Кубу, з'їздив в Східну Європу і в СРСР, писав захоплені статті. Маркесу запропонували місце в нью-йоркському відділенні Prensa Latina. Вважаючи, що ця робота - надовго, він взяв з собою Мерседес і Родріго. Чи не краще рішення. Американо-кубинський конфлікт був у розпалі. До редакції постійно дзвонили з погрозами, в тому числі і особистими. Якось невідомий подзвонив в готельний номер, який займала сім'я, і сказав Мерседес, що він знає, яким маршрутом вона гуляє з дитиною, і що вона може одного разу не повернутися з прогулянки, якщо її чоловік не припинить комуністичну пропаганду. Мерседес не показала Габріелю свого переляку. Але при першій нагоді перебралася з готелю до подруги, яка знімала квартиру на іншому кінці міста. Скінчилася американська епопея Маркеса тим, що їм з дружиною і дитиною довелося буквально втікати з країни. Грошей на авіапереліт не було. Вони їхали на рейсових автобусах. Ночували в найдешевших готелях. Один раз Мерседес відмовилася залишитися в номері, що кишіли тарганами, і разом з дитиною влаштувалася під відкритим небом. Інший раз американський солдат запропонував Габріелю продати Мерседес йому і двом його товаришам на кілька годин: мовляв, тоді ви, обшарпанці, зможете хоч поїсти нормально ... До моменту приїзду в Мехіко Мерседес була хвора, у неї на нервовому грунті відкрився гострий гастрит. «На руках - останні двадцять доларів, майбутнє - неясно», - згадував Габріель.І тепер він, як ніколи раніше, розумів, який скарб придбав в дружини. Мерседес жодного разу ні в чим його не дорікнула.
«Мені абсолютно ясно, що жінки правлять світом, - говорив Маркес. - Єдине, чого жінки не прощають, - це зрада. Якщо відразу встановити правила гри, якими б вони не були, жінки зазвичай їх приймають. Але не терплять, коли правила змінюються по ходу гри. У таких випадках вони стають безжальними ... »
У 1962 році в Мексиці народився їх другий син - Гарсія. Маркес дуже хотів доньку, схожу на Мечі, але більше дітей у них не було.
Мерседес підтримувала Габріеля, коли він взявся за свій епохальний роман «Сто років самотності». Маркес продав машину і на вісімнадцять місяців замкнувся в своєму кабінеті, не спілкуючись навіть з сім'єю. Він повністю переселився в світ Макондо ... Тим часом Мерседес поденщиною заробляла на життя. Вона взяла на себе і спілкування з м'ясником і бакалійником, у яких брала товари в борг. Вона ж розмовляла і з господарем будинку, що було найскладнішим.
«Нашому домовласникові ми заборгували оренду за вісім місяців. Коли наш борг по оплаті становив всього три місяці, Мерседес подзвонила йому і сказала: "Послухайте, ми не зможемо заплатити вам ні за ці три місяці, ні за наступні півроку". Перш вона уточнила у мене: "Коли ти плануєш закінчити?" - і я відповів, що місяців через п'ять, тому вона накинула ще один місяць. І тоді домовласник сказав їй: "Добре, якщо ви даєте слово, я почекаю до вересня". І у вересні ми йому заплатили ... »- розповідав Маркес.
... У мене була дружина і двоє маленьких синів. Я працював піар-менеджером і редагував кіносценарії. Але щоб написати книгу, потрібно було відмовитися
. У мене була дружина і двоє маленьких синів. Я працював піар-менеджером і редагував кіносценарії. Але щоб написати книгу, потрібно було відмовитися від роботи. Я заклав машину і віддав гроші Мерседес. Кожен день вона так чи інакше видобувала мені папір, сигарети, все, що необхідно для роботи. Коли книга була закінчена, виявилося, що ми повинні м'ясникові 5000 песо - величезні гроші. За окрузі пішов слух, що я пишу дуже важливу книгу, і всі крамарі хотіли взяти участь. Щоб послати текст видавцеві, необхідно було 160 песо, а залишалося тільки 80. Тоді я заклав міксер і фен Мерседес. Дізнавшись про це, вона сказала: «Не вистачало тільки, щоб роман виявився поганим».
Мерседес гідно ділила з Габріелем бідність і негаразди і так само гідно розділила тягар загальносвітової слави, яка обрушилася на нього після виходу з друку цієї книги. У 1967 році роман «Сто років самотності» викликав «літературне землетрус» і зробив Габріеля Гарсія Маркеса живим класиком. Тиражі розліталися, книгу перевели на тридцять п'ять мов. Зараз «Сто років самотності» входить в список двадцяти найбільших світових шедеврів.
Після у Маркеса не було творчих невдач. Кожен його роман, повість, оповідання й есе з захопленням приймалися критиками і читачами. Були опубліковані і високо оцінені всі твори, написані до 1967 року і свого часу відкинуті видавцями.
Маркес розумів, як багатьом він зобов'язаний своїй дружині. Роман «Любов під час чуми» він передував словами: «Присвячується, звичайно ж, Мерседес. Ці сільця вже знайшли свою короновану богиню ».
«Ці місця» - світ його фантазії. Світ країни Макондо. Країни, де сплітається магія і реалізм, де закохані дівчата готові чекати весілля десятиліттями ... Країни, звідки прийшов Маркес і куди так органічно вписалася Мерседес.
Нобелівська премія
У 1982 році письменникові була присуджена Нобелівська премія. Це була важлива подія для всієї Латинської Америки. Фідель Кастро не зміг додзвонитися Маркесу і на наступний день надіслав телеграму: «Справедливість нарешті восторжествувала. Святкуємо з учорашнього дня. Додзвонитися неможливо. Від щирого серця вітаю вас з Мерседес ». Будинок був обложений журналістами. Зрештою письменник з дружиною потихеньку втекли і переселилися в готель «Чапультепек-Президентові», де зібрали вісьмох близьких друзів, в суспільстві яких і пересиділи перші, найбільш бурхливі дні. Зрозуміло, Мерседес супроводжувала чоловіка в Стокгольм. Приїхав туди і Гонсало. Родріго, який став кінорежисером, працював над фільмом на півночі Мексики і не міг покинути знімальну групу. Журналісти тут же вирішили, що між Маркесом і його старшим сином існує якийсь конфлікт. Насправді письменник виховував своїх дітей так, щоб робота була для них понад усе. Маркес ні засмучений відсутністю Родріго, він пишався творчої одержимістю сина.
У традиційній промові лауреата Маркес ні словом не згадав дружину, навіть не дивився в її бік: в його промові не було нічого особистого, тільки суспільне, і тема звучала як «Самотність Латинської Америки». Він протиставляв Латинську Америку Європі.
Мерседес супроводжувала його на всі заходи безмовним примарою. Журналісти за нею полювали, вона від них рятувалася. Вона погодилася дати всього одне інтерв'ю, причому своєю своячениці Беатріс Лопес де Барча. Дружина нобелівського лауреата з'явилася на обкладинці колумбійського журналу Carrusel, а стаття називалася «Габіт чекав, поки я виросту». Мерседес зачарувала всіх нобелівських гостей, просто продемонструвавши себе, якою вона була в повсякденності: скромною, мовчазною, загадковою жінкою, ідеальною дружиною і берегинею вогнища, в якій було щось споконвічне, первозданне, щось поза часом.
Коли вони з Габріелем повернулися додому, Мерседес з полегшенням сховала в шафу парадні вбрання і вузькі туфлі. І повернулася до свого улюбленого заняття: забезпечувати Габріелю комфортне буття.Щоб в кабінеті було як слід натоплено, щоб папір був його улюбленого сорту, щоб вчасно подавалися їжа і кава, щоб завжди були під рукою сигарети, а ще стежила за публікаціями про нього, сортувала чернетки ... Іноді брала в гостях синів. І мовчки спостерігала, як вони бурхливо сперечаються і жартівливо пікіруються з батьком. Все це і було її щастям.
У 1999 році Маркесу поставили убивчий діагноз: рак лімфатичної системи. До цього, в 1989 році, у нього був рак легенів, але його вилікували. На «облаштування справ земних» йому пообіцяли всього кілька місяців, може бути - рік ... Але лікування і невідступна, вірна турбота Мерседес допомогли знову. На першій же прес-конференції, даної після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес ... Я належу їй повністю».
Чим старше ставав письменник, тим сміливіше і відкрито він говорив про любов, про величезний її значенні в житті: «Для мене є безсумнівним: сенс життя - це любов ... І писати варто тільки про кохання, тому що все інше - від лукавого. Мій наступний роман буде, звичайно ж, про кохання, про пристрасної божевільної безнадійної вічної любові чоловіка і жінки ... »
«Тепер я тільки чоловік Мерседес ... Я належу їй повністю».
Коли весь світ завмер в жаху перед загрозою СНІДу, невідомої і смертельної хвороби, заразитися якою можна було в першу чергу при сексуальному контакті, Маркес заявив: «СНІД лише додає любові ризику. Любов завжди була дуже небезпечна. Вона сама по собі - смертельна хвороба ... »
Незважаючи на своє рішення припинити творчу діяльність, в 2004 році письменник випустив роман «Спогади моїх сумних повій»: історію людини, який ніколи в житті не любив, а в віці дев'яноста років закохався в чотирнадцятирічну дівчину ... Це було чергове визнання в любові юної мечі - на сторінках роману, який Маркес вважав своєю останньою книгою. За місяць до офіційної публікації рукопис викрали з видавництва і опублікували піратський тираж. Маркес зробив блискучий і несподіваний хід: він стрімко переписав фінал, і книга вийшла в офіційний продаж вже з зовсім іншою розв'язкою ... Роман розійшовся мільйонним тиражем в рекордно короткий термін. Однак і ця книга не стала останньою: у 2009 році Маркес написав повість «Про кохання та інших демонів», героїнею якої він знову зробив дванадцятирічну дівчинку, в яку неможливо було не закохатися.

У 2007 році Габріелю Гарсія Маркесу виповнилося 80 років. Цей рік в Латинській Америці та Іспанії пройшов як рік Маркеса, а ювілейне видання «Ста років самотності» розійшлося тиражем 500 тисяч примірників - при тому, що сукупний тираж становить 30 мільйонів. Вийшов перший фільм за його книзі - «Любов під час чуми».
«У XXI столітті мене вже безперервно стали ховати, - посміхаючись, нарікав Маркес. - Багато разів, вмикаючи телевізор або радіо, я чув некролог по собі. Читав в газетах: "Сьогодні, після важкої тривалої хвороби помер письменник, лауреат ..." У свій час мене це жахливо дратувало, але в кінці кінців я звик до власної смертю, випадок чомусь не рідше, ніж раз в два місяці. Ну що з цим поробиш? .. »Зараз Габріель Гарсія Маркес страждає від недуги, можливо, більш страшного, ніж рак: у нього хвороба Альцгеймера. Брат письменника, Хаїм, з гіркотою розповів журналістам, що іноді Габріель зовсім не реагує ні на що, а коли повертається до реальності - не впізнає навіть синів і брата. Тільки Мерседес він дізнається завжди, хоча іноді забуває про прожиті разом десятиліттях, і йому здається, що Мечі - все ще дівчинка, на якій він коли-небудь обов'язково одружиться.
Примітка редакції: Габріель Гарсіа Маркес помер в Мехіко у віці 87 років. Письменник помер в оточенні рідних і близьких у себе вдома днем у четвер, 17 квітня 2014 р Світла пам'ять!
Переклала на українську мову 7.04.19 17.35