Збираю спогади по краплинах
Нічної роси, що підморгує зорям.
Червоний кожушок місяця,
Позичений ним у вечірнього сонця,
Як і у мене моє кохання
Пробуде у нього недовго.

Я бажаю від тебе тільки одного:
Не нагадуй мені про прихід ночі.
Вихід існує тільки один,
Хоча і багато дверей, але
Тільки одні з них не ведуть у пусте провалля,
Тільки одні не споглядають чужого минулого,
Тільки одні, відкривають шлях до того,
Що очікує нас попереду.

Знаю, моє прохання звучить, як докір,
Воно стосується лише того факту,
Що я так і не зроблю свій вибір,
Доки не відкрию дверей
За якими стоїш ти.

Тому засвіти зорі,
Щоб я міг подолати свій страх і свою тривогу.
Запали лампаду місяця
Й натякни про омріяну мною твою присутність.
І налий світла по самі вінця моєї чаші.
Мої губи ще ніколи не торкалися
Випитого тобою вина,
А тому, напевне, я дуже швидко сп'янію.
Але знай. Я дуже хочу пізнати
Цей вигаданий світ
У якому ти чекаєш мене!