Є у мене знайомець, дуже хороша людина. А писака так собі, не дуже. Та й і я трохи того...як шкрябаю пером, то музи замертво падають від прочитаного, а кіт злякано починає хреститися.
Але одна манюпунька різниця між нами таки є: я палю свої творіння, як правило, у грубі, а він надсилає їх на різноманітні конкурси та фестивалі. Я люблю поздоровляти інших з перемогами та врученням премій, а він - сам себе. Ще й припрошує колег долучитися до цієї благородної справи. Щось мені підказує, що можна було б обійтися без отих криків: "Віншуйте мене! Падіть ниць перед моїм талантом!
Хто перший привітає - подарую книжку з дарчим надписом!".
А, може, я неправий і в наш прагматичний вік - нахабна самореклама саме те, що треба? І дешева до того ж, наче кілька в томатному соусі.
Товпи розчулених шанувальниць терзають смартфон друга і вдень, і уночі, приємні серцю коментарі яскріють під його творами на сторінках фейсбуку. Жодної критики! Жодного зауваження! Отже, мій друг - геній. Наче.
А я написав ось таке. У клуні. Під кабаняче рохкання.

Писати? Не писати?.. Досить глупства!
Перстом творця хай буде мій сусід.
Тепер цікавлять морква та капуста,
Не магістрал – наваристий обід.

Стрибають балерини на пуантах,
Скрипаль добу вимучує форшлаг.
Нехай іде поезія до ката –
Від неї ані грошей, ані благ.

Попа умовив, щоби він кропидлом
Овіяв стоси віршів та еклог.
Пегас від голодухи згриз вудила –
Добро, що втік, інакше був би здох.

Немає часу на пустопорожнє,
І жінка теж ґаздиня клопітка…
А ти пиши. І хай Дажбог поможе
Та не усохне втомлена рука.

Але не про те піде мова, а про Степанидину свинку-маргаринку.
Опоросилася вона. Аж дванадцять пацяток з'явилося на світ Божий. А мені довелося приймати пологи, бо сусідка вереску боїться. Та й і я боюся, просто виду не показую.
Якби не умовила дружина - нізащо б не пішов. Але вона - берегиня. Її слово для мене - закон.
- Як ти ще можеш навчитися допомагати живим створінням, якщо не будеш штудіювати акушерство, ветеринарію та травництво в польових умовах? Це тобі не вірші писати! Тут потрібні душа, розум і практика! І якщо хоч одне здохне - будеш цілу зиму корчувати пні у лісі! Ти мене зрозумів?
Авжеж, утямив. За втрачене життя - найтяжче покарання з усіх мислимих і немислимих.
Перше поросятко пішло рилом уперед, друге - боком. А третє...краще не розказуватиму, аби читачі не подали спільний позов до суду за знущання над психікою та моральні травми. Уже таке було: я, здуру, в соцмережах розповів рецепт любовного декокту, який на Купайла варить моя дружина-берегиня у двохвідерному чавуні.
Того року різко, ні з того, ні з сього у столиці удесятеро підскочила народжуваність. А молодиці аж до зими боялися вийти зі своїх квартир.
Фейсбук мене заблокував на рік, пост видалив, оскільки він, за його критеріями, пропагував дике насилля. Наче.
А я шо? Та нішо! Поділився прапрапрабабським секретом, забутим нашим надрозумним поколінням.
Є в мене на озброєнні іще один рецепт - безвідмовний. Народжуватимуть навіть мерці та скопці. Але якщо розкажу, то всі церкви світу одноголосно оголосять анафему, віряни - джихад, а ескулапи -акушери ганятимуться зі скальпелями степами України. Тому ризикувати не буду. Як будуть проблеми - приходьте по одному до нашої скромної оселі. Ми з жінкою зробимо усе що треба без зайвої реклами та вереску. Адресу ви знаєте: село Зоряниця, вулиця Народних спасителів, номер хати не пам'ятаю. Але це неважливо: потрапите у село, то вам кожен покаже де ми живемо. Там, на хвіртці, ступу навішено і помело. Інколи доводиться ними користуватися, бо замовити таксі нині вельми дорого, міжобласний автобус ходить також нерегулярно.
Он минулого тижня митрополита так прихопило, що довелося поночі злітати до Лаври та привезти хворого владику до жінки. Чому поночі? А щоб ніхто не видів та не розпатякав, що глава церкви якшається з нечистою силою. Тобто з нами.
Владику засунув у ступу, сам всівся гопки на мітлу і - гей! Отаке от небесне таксі.
Доки долетіли - святий отець тричі випорожнив шлунка, для більш точної діагностики, мабуть.Та й і "швидка Настя" його теж не оминула.
Прищик на попі жінка вилікувала умить, навроки зняла хвилин за десять. А от з нав'язливим бурмотінням, яке ні з того ні з сього вилітало з його рота, довелося проморочитися до ранку
Ну, ви уявляєте - жінка гостю: "Добрий вечір!", а він "Слава Путіну! Слава Рассєі!".
Берегиня каже: "Може, повечеряєте, святий отче?"
А він: "Нє, не хочу. Слава Путіну! Слава Рассєі!
Ну і так далі.
Це ж він так і службу у Лаврі править! Потрібно читати акафіст чи тропак, а він: "Слава Путіну!" Ужасть!
Але чи то жінка не тим що треба яйцем викатувала оту напасть, чи занадто сильно гепала його лобом об стільницю - не знаю. Але однині він щохвилини (навіть уві сні!) вигукує "Слава Україні!". Тож хоч біси і припинили катувати святу людину, але сану, його, певно, позбавлять. І керівної посади. Але про це нікому ні гу-гу! Бо ще скажуть, що це навмисна диверсія проти канонічної церкви.
Але ми трохи відволіклися від теми, тому завертаймо до Степанидиного сажу знову.
Коли уся новонароджена рохкаюча братія присмокталася до цицьок рідної нені я полегшено зітхнув. Всі живі, всі здорові. Рила як рила, вуха як вуха. Отже, час і відпочити. Згодні?
Жінка похвалила, а мені стало так радісно на душі, що пішов до клуні і поділився оцими приємними спогадами з вами. І виставив пост у фейсбуці.
І шо дивно!- за тиждень прийшла звістка, що за цю новелу мені присуджено аж дві літературні премії:
імені Остапа Вишні та Івана Котляревського!
Хвалити не треба - не люблю цього. І кричати "Віват!!" також. Бо кину ділитися з вами розповідями про своє нехитре житіє раз і назавжди. Буду тіко варити любовні декокти та лікувати котів.
А от книжку мою мусите купити. Інакше будете до смерті писати лише про природу і жіночу вроду. І читати також. В основному твори мого друга, отого, що припрошує усіх вітати його з літературною премією.
Ну то що - згодні на мою пропозицію?

13.09.2021р.