Ішов у подорож в далекі світи
Власний одяг не можу знайти

Був на місяці, там будував храм
Квартиру мою заповнив хлам

Чую бога, йому вірш розказав
Мамі власній сто літ не писав

Мріями сповнився в величний політ
Навколо себе поставив колючий дріт

Запити маю, цілі теж
Слова кидаю про них усюди без меж

Змін не відбулось, не впала роса
Так і не наважився підняти списа

Не здійняв руку в пориві стрімкому
Лишив все на поталу ваганню в'язкому

Зброю узяти, не на вбивство іти
Це про готовність відповідальність нести

Що ж...

Так легко попастись на фантазійні світи
Створити з малого, не скарб віднайти

Велич не падає щосереди з неба
Вона зростає поволі, де чесна потреба

У змінах, стараннях і в помилках
У безкінечних до кращого спробах

В зухвалих підходах до власної справи
У кращих рецептах домашньої страви

У бідах тяжких, що тебе не зламали
В обманах лихих, що уроками стали

У солі добутій із крові і поту
Що діти несуть як оберіг на роботу

У промахах диких, що віру забрали
В падіннях тяжких, що підйомами стали

Ніколи не здайся і ти не програєш
Іншого шляху від предків не маєш


03.01.22

Навіяно роздумами про періоди в житті, коли немає визначеної, окресленої сформованої цілі. Коли мрій більше ніж дій. Коли фантазії затягують як болото. Здається що вихід тільки один, обрати ціль, взяти відповідальність до рук, як зброю і пробувати, пробувати, пробувати..