Писати першою я нікому не планувала. Однак на моєму обличчі недосвідченого користувача з’являлася усмішка, коли почали надходити сповіщення про взаємні вибори. А я лише годину тому встановила цей додаток!
Андрій написав першим. Узагалі він був першим, від кого я отримала повідомлення в тіндері. Він мені видався привабливим і щирим, був схожий на актора Джеймса Мак-Евоя: глибокі очі, стримана усмішка, проникливий погляд, добре промальовані риси обличчя. Від нього віяло теплом і затишком, мужністю й безпекою. Однак легкий сум у його очах я вловила. А довіряти своїй інтуїції я давно вже звикла!
— Привіт! Запрошую тебе до себе випити вина. — написав він мені. Не ходив довкола — одразу по суті. Це був перший плюс, який я йому щойно віртуально поставила.
Я майже миттєво відповіла, бо знала, для чого встановлювала тіндер. Той факт, що він був першим, хто мені тут написав, викликав у мене бажання дати йому псевдонім «Андрій Первозванний». Тим паче щось божественне в його рисах обличчя було. Навіть коротка доглянута борода пасувала йому й автоматично викликала асоціації з біблійними апостолами.
— А чому б і ні? — написала й додала кілька грайливих смайлів наприкінці.
— Презервативи до вина брати? — написав він друге повідомлення з сором’язливим смайлом.
— У кожної порядної леді вони завжди з собою. — була моя відповідь. Я не здивувалася з його питання. З досвіду знаю, що іноді жінки морочать голову чи тішать своє самолюбство, а коли справа доходить до сексу, вмивають руки й щиро дивуються, як чоловік міг розраховувати на щось більше? Правда, трапляються й чоловіки, які в найбільш відповідальний момент просто вміють «зіскочити», лишивши в душі жінки витоптаний в багні слід свого самовдоволеного «Я». Однак мої наміри були цілком прозорі: я хотіла сексу. І якщо за зовнішність Андрій вже отримав від мене ще один плюс, лишилося перевірити сумісність запахів тіла. Це для мене вкрай важливо, а від іншого я вміла абстрагуватися. Тим паче, судячи з його повідомлень, наші бажання збігалися.
— Я на машині. Тож заїду за тобою, — третє повідомлення від Андрія.
Ще один плюс! — відзначила я. Зручно й комфортно.
— Ок, — відповіла йому й на цьому наше спілкування в тіндері закінчилося.

Андрій чекав мене під під’їздом о двадцятій, як і домовилися. Галантно відчинив переді мною передні дверцята й ми поїхали. Якийсь час мовчали. Я не хотіла порушувати паузу першою, знаючи, що рано чи пізно йому буде некомфортно їхати в тиші — він першим порушить мовчанку. Відчувала, що мій потенційний коханець почувається трохи напружено. Він погладив мою руку, ніби намагаючись заспокоїти мене (але йому це було більше потрібно), й обережно промовив:
— Ти, мабуть, звернула увагу на те, що позаду в машині два дитячі крісла?
— Якщо відверто, то ні. Але коли ти не плануєш везти мене до дітей і дружини, то яке це зараз має значення? Якби лише до дружини, я б, може, ще й погодилася на секс утрьох. А от діти точно не входять до переліку моїх сексуальних фантазій, — з усмішкою промовила я й побачила, що Андрій з полегшенням видихнув.
— У нас триває процес розлучення, — повідомив він мені, ніби виправдовуючи свій вчинок. — І я не знаю, чи була моя дружина вірною мені. У нас двоє дівчат. Старшій шість, молодшій — чотири.
— Можна я тебе про дещо попрошу? — перервала я його розповідь. Можемо до сексу не говорити про твою дружину й сім’ю? — я все ще сподівалася, що до інтиму в нас таки справа дійде. От тільки вся романтика «психологічного збудження» від цієї розмови зникла. Але нічого, можливо, й на краще. Менше прив’язок і очікувань. Секс — та й все на цьому.

Андрій справді намагався зробити мені приємно, але я відчувала, що в думках він був десь далеко. Точніше, я добре розуміла, про що саме були його думки. І це трохи гнітило. Та все ж йому вдалося мене завести. Й коли вдруге, в мить пристрасті, я відчутно впилася нігтями в його спину, він аж розгубився й зупинився, переймаючись, аби не лишилося слідів на його тілі. Одне із неписаних правил багатьох коханців — не лишати по собі жодних слідів. Та вони завжди є, хай і не всім помітні. Бо доторк до іншої душі, а тим паче — до тіла, назавжди залишає слід в нашій пам’яті про цю людину.

Після всього ми пішли на балкон. Він хотів покурити й допити віскі, а мені бракувало свіжого повітря й прохолодного вина.
Там ми повернулися до розмови про його дружину. Я зізналася йому, що працюю психологом. І розуміла, що на цьому вечір задоволень закінчився і треба перемикатись у «робочий режим». Шкода, що гроші в таких випадках недоречно брати. Хоча…
— Знаєш, чому я хотів зустрічі на стороні? Мені це було потрібно, щоб повернутися до сім’ї з відчуттям того, що я чоловік. Бо коли від мене пішла дружина, я був ніби психологічно кастрований нею. Такий її крок за секунду вбив мою самооцінку й потенцію! Я думав, вона знайшла собі кращого й тепер має з ним інтимні стосунки, хоча й говорить мені про вірність. Однак інтиму в нас останні декілька місяців немає. Моя дружина — декоратор. І щоразу, коли є така необхідність, їде до знайомого, аби покрити лаком частину конструкцій, розпиляти потрібної форми фанеру або пофарбувати з балончика в його майстерні старі підсвічники чи пташині клітки. От я й грішу на цього нашого знайомого, гадаючи, що жінка наважилася на такий крок заради нього. Я не знаю, чи зраджувала мені колись дружина, проте якби дізнався про це, то не пробачив би!
— Вибач, а ти зі мною щойно до іспитів готувався чи шпалери клеїв? Чи вам, чоловікам, такі речі за замовчуванням мають пробачати? — не змогла я в цю мить себе стримати.
Андрій одразу почав себе виправдовувати. Наша розмова затягнулася до четвертої години ранку. Вино вже давно вивітрилося. В якийсь момент він попросив дозволу записувати в планшет деякі наші діалоги, свої висновки й подальший план дій. Він ще хотів дізнатися в мене контакти когось зі знайомих психіатрів, хто б зміг зустрітися з його дружиною, щоб перевірити, чи вона здорова, коли так часто змінює свої думки й настрої щодо всього: то каже, що все назавжди втрачено, то наступного дня намагається повернути свого чоловіка, то весь ранок кричить на нього, а ввечері взагалі не говорить, то заснути без нього не може, то спить в дитячій поруч із дітьми… Жінці жінку легше зрозуміти, тому я здогадувалася, чим керувалася дружина Андрія у своїх діях та від чого залежав її настрій.
Я пояснила йому, що це так не працює. Ми разом окреслили орієнтовний план його дій, як можна зарадити ситуації, що склалася. Я залишила йому номер телефону колеги, яка б змогла допомогти їм із дружиною. Він викликав таксі й на світанку я повернулася додому.
Наступного дня Андрій надіслав мені свої нотатки, щоб я проглянула, що він там записував. Кілька пунктів його тез я трохи розширила й один пункт прибрала зовсім. Колегу попередила, що дала її контакти потенційним клієнтам.

Пізніше Андрій таки знову озвався: «Ми забрали заяву про розлучення! Дякую, що врятувала наш шлюб!»
— Ох, щастить мені на програмістів, Андрію! — усміхнулася я й подумки передала привіт своєму колишньому, який теж програміст і від якого ще лишався легкий щем у грудях. — Шкода, що в резюме написати не можна: «рятую шлюб через тіндер», — промайнула думка. — А за Андрієву сім’ю я радію, бо відчуваю, що далі все у них буде добре!

2020