Потворне буття занадто вторинне, в ньому повільно тонув,
Тому я наклав на себе руки кілька століть тому.
Не захотів звитяжно боротись з полками гнилих вітряків
І приступом брати порожні фортеці із хмар я не захотів.
Свого барокового палаша стискав би холодне руків'я,
Рубав би глоричні шляхи в пустоту — просто не захотів я.
Вирішив швидко й дієво позбутись невидимих оку тенет,
Допоки манірний кулак фортуни мені не спаскудив хребет —
Тоді я нікуди б уже не втік, не мав би куди себе діти,
Лежав би надворі і гралися б з трупом моїм безпритульні діти.
Я вирішив зникнути у сторінках своїх нечітких мемуарів,
Щоб потім мене випадковий читач знайшов на полиці товарів
Для вбивства нудьги й мого воскресіння, бо шрифтом тече моя кров,
Але про мене ніколи не скажуть "він смертю смерть поборов",
Не будуть висіти у галереях чи храмах мої портрети,
Оскільки у грі небуття з майбутнім я зовсім не маю потреби.
Гасатимуть простором політики пам'яті ватаги склавинів і антів,
Моя ж історія стане втіленням одного з можливих варіантів.

2020