«В любові кожен стає поетом.»

Платон

Ти..казав мені не згасне до кінця ,
А що тепер ? Я сама-самісінька ,
Читаю вірш твій вся в сльозах ,
Не розуміючи як все це ,перейшло в крах..
Твої слова , невже пусті ?
Невже я вірила тобі ?
Я вірила тобі , як нікому ,
А зараз я не вірю ні тобі , ні комусь.

Ти..казав мені щось про щиру любов?
А що тепер , невже ігнор ?
Не вірю я , не вірю людям ,
Як можна клястися в любові вчора ?
А сьогодні вже й не питати чи жива ти ,чи здорова ?
В воєнний час , коли життя твоє висить на тонкій нитці ,
Коли сидиш в тісній кімнатці ,
Не знаючи , що чекає тебе вранці ,
Коли не знаєш , чи прокинешся ти зранку знову ,
Не згадати ту людину, якій ти клявся в тій «любові» вчора ?

Коли любиш ,
Ні дня без неї прожити не в змозі ,
А ми змогли ,
І день , і другий…
А значить зможем знову ,
Тільки не день,не два ,
А все життя , і це вже без вороття.

І знаєш..
Я завжди мала це передчуття!

Ти..казав що це нісенітниці ?
Ти завжди тримав щось в таємниці,
Я знала це , і була до цього завжди готова ,
А зараз ридаю , і всього того що між нами було жадаю…