Я б віддав усе, щоб осінь вкрала мене в інший світ,
Щоб втекти із журавлями, залишивши сірий слід,
Потонути в забутті та розчинитись в небесах,
Забути про всі кляті мрії, сподівання, тугу й страх.
Я готовий йти за обрій, поки всіх не втрачу сил,
Щоб забути твою постать, про яку давно просив,
Молив, і Бога, і життя, благав і долю ту скупу,
Бо без тебе вже не можу, йду на дно, на глибину.
Не маю сил закрити очі - бачу уві сні щоночі
Твій прекрасний силует і доторкнутися так хочу,
Та не можу, бо табу... Я скоро з розуму зійду!
Сам себе, як Уроборос, пожираю із нутра,
Оболонка й досі ціла, всередині ж пустота,
Усі думки мої про тебе, ти засіла в голові...
Прошу, покинь! Не йди, благаю! Кляті почуття мої....
Сам не в змозі розібратись у своїх проклятих мізках,
Зрозуміти, чого хочу, чи в душі палає іскра,
Чи я просто ідіот, зациклений на власних казках,
Сам на себе надягаю брехливу видуману маску...
Хай там як, але щодня я мрію тільки лиш про тебе,
Мрію міцно обійняти, притиснути мерщій до себе,
Про твоє прекрасне тіло, про божественне волосся,
Про гладеньку білу шкіру, вуста стиглі, як колосся...
Розумію, що ніколи не отримаю це все,
Що палкий твій поцілунок душу мені не спасе,
Не судилося мені тебе прикласти до грудей,
Не для мене ти, я знаю... Бо найгірший із людей...
Зникну у ранковім полі, перетворюся на туман,
Піду поволі в невідоме, самотність мій гіркий дурман,
Розтану в ній, неначе сніг той під потоками тепла,
Впаду на землю я росою, бо ж ти на завжди не моя...

2021