В останній зимовий четвер, на світанку,
Завили сирени й застогнала земля,
Аеропорти палали, смерть зайшла крізь фіранку -
То так нас "рятувала" московитів орда.

Прийшли "бити фашистів" і "бандерівців гнати"
Та затуманила очі брехні пелена,
Тому й не вгляділи, що самі як фанати
Невдахи-художника - з такого ж багна.

Лютий опір "хахлов" обернувся душем холодним,
"Надлюдей" пробудивши з хворобливого сну -
Розкладаються мирно, ставши м'ясом безформним,
В чорноземі зустрівши останню весну.

Глянеш - москаль. Але все ж і людина...
Голодне, брудне... Навіть шкода́ по-людськи...
Однак жаль пропадає, як згадаєш дитину,
Що від спраги сконала під завалом міським.

Москаль - не солдат, москаль - то розбійник,
Москаль - терорист і звичайний маніяк!
Як можна бомбити й вбивати беззбройних?
Скажи-но, москалю, як так можна? НУ ЯК?!

Чи в тебе немає свого рідного дому,
Що ти так шалено руйнуєш наші міста?
Чи дитини немає, що так легко вбиваєш
Тих, хто ще світу не бачив вдоста́ль?

А стареньких за що розстріляв так спокійно?
Невже літні - загроза для міцного бійця?
А в атомну станцію чому б'єш так прицільно?
Схотів для Європи швидкого кінця?

Боже, москалю... Ти баран твердолобий!
Впевнився вкотре, що ми зовсі́м не брати -
Для нас найцінніше - то наша свобода,
Ви ж від народження закоренілі раби.

Для нас замість жити все життя під ярмом,
Краще голову скласти із мечем у руці -
Ви лишень в інтернеті борці із багном,
А наяву боїтеся за власні хребці.

Я тебе не ненавиджу, я тебе зневажаю,
Мені бридко, москалю, мати справу з тобою.
Так, ти просто бридкий, адже терпиш і терпиш,
Замість того́, щоби бити дідугана юрбою.

Ми відбудуєм Вкраїну, зробим краще в стократ,
В цьому я впевнений - сповна й абсолютно.
А от чи позбудуться москалики ґрат
У своїх головешках - "отвєтіть тут трудно".

2022