Господь моя сила та щит мій

Псалом 28 : 7

1
на майдані коло церкви
не встигають класти жертви
ні прощати – ні прощатись
по земельці шрам хрещатий
не затягнеться віками…
… не мовчіть так страшно, мамо…

2
коли були ми на війні –
на самім дні
одні були ми на війні
одним одні
пісні співали ми з Іванком
у караулі перед ранком…
як сонце вѝсіло на сливі –
були щасливі…
…куди вертатися… куди?
шляхами мертвої води…
… а мама дивиться у піч –
а звідти ніч…
і глечик б’ється з молоком
і виє пес поза садком…
я раною тим раннім ранком
горю… обпечений Іванком…

3
є речі які не вкладаються в рими…
коли ми нездарні… незрячі… незримі…
коли неможливо нічого назвати…
коли ми підвали… льоди… каземати…

віє… виє зима…
А̀рес готує тризну…
Часу більше нема –
рятувати Отчизну
час… немає казок
міфи інакші стали –
лоба – під образок
руки – на холод сталі…
го̀лови до небес –
там не лише ракети –
бачиш Північний хрест?
він тебе бачить дѐ ти…

4
війна до неба
до дна війна
води не треба
ані зерна
війні… лиш крові
гарячих тіл
немає в мові
належних слів
війну прокля̀сти
прокласти путь
як в море впасти
в священну лють
тверезо… твердо
(твердиня – дім)
а милосердя? –
його не ждім…

5
кривавий легіон
адептів сатани
є хаосу закон?
є правила війни?
хребти жилих домів
живих людей хребти
завісами димів
до дихання брести
до голосу… до сліз…
до жертви за життя…
у звалищах валіз
надія вороття…

6
о втомлені серцем… випиті душею…
вдовиними пасмами обтерті
струдженими плакальницями оплакані
йдете без огляду в країну-без-вороття
на сині поля віковічного спокою…
книги мертвих розкопані археологами
книги живих написані небесами…
ми ховаємо себе у пірамідах міст
і міжбудинковий протяг співає нам колискову…

7
у війни не шукай вини
у війни не питай ціни
це твоя і моя вина
це твоя і моя ціна
війна – віялом
війна – валом
усіх розвіяла
розкида̀ла
все розтоптала
у порох днів
смертельні жала
змії-війні
ніхто не вирвав
не розтоптав
з шеолу – з прірви
ваал повстав…

8
ой війна-війна
з кожного вікна
а моя ціна
на лаві – труна

ой війна-війна
хата земляна
біль-самотина
туга кам’яна

ой війна-війна
рання сивина
по світах луна:
це моя вина…

ой війна-війна
я наллю вина
у журбу без дна
у любов без дна…

9
покажи-покажи мені, Господи,
незбагненні Твої наміри
розкажи-розкажи мені, Господи,
про бараки встелені нарами
про розі́п’яті душі мороком
про тіла волочені волоком
про межу коли біль кінчається
коли людськість лицем розчавленим
сліпо тичеться в смерть… і чарами
потойбіччя вінчає чаяне…
слово в горлі застигло каменем – ми тиняємося незваними
і незнаними – до пори… слово вирветься догори…
і повернеться до початку… і не треба буде кричати
клекотіти жерлом вулкану в серці дивної дітвори
… я в порядку, Боже, в порядку…

10
все списали війна і пошесть
вчусь ховатися від юрби
не рятує ні честь ні почесть
на горбі незбутні торби –
всі борги назбирані всує
всі гроби з іменами й без
час беззахисними ласує…
більше Бог не дає чудес
посилає людей і тексти
закільцьовує всі кути
по мостах містерій провести
в місто де монастир пустий
для покликаних – безтілесних
розставляє проводирів…
і злітає поверх голів
шепотіння дітей небесних…
…місяць дивиться у фіранку
і вплітається у шиття
інсомнії… четверта ранку…
я придумую сенс життя…

11
на цей хаос – є лише логос…
голос… попросту голосіння…
не ховає нічна відлога
і немає катам спасіння
і розкаяння… до Голгофи
де розі̀пнуть слова і строфи
ще душа долетить крізь зраду…
і попросить не суду – саду…
і вода омиє минуле –
остогидле… стидне… поснуле…
заворожить сивими снами
і молитва голосом мами
полетить з високого неба
і як струни випнуться ребра
берегами страсно̀го моря…

12
від людини залишаються дати…
від людини залишаються діти…
обирає кожен – ридати
чи ридаючи радіти… радіти…
народ народжується у дихáнні дхарми
у подиху відмоленої карми
ковтаючи іржу чужих оков…
я знаю, Боже, виживе любов…