Вона віддає перевагу листам,
Він – телефонним дзвінкам.
Вона рихтує крила віршам,
Він – велетням-літакам.
Вона ростить дітей,
Він – жито і квіти.
Він каже, що живе без напруження,
Вона ж – не знає, куди подітись
Ночами темними-глухими…
Тому вона вмикає ґаджет
І надсилає, ніби граючись,
Йому привіти…
Він – відписує їй одразу,
Короткими, ємними фразами,
Без зайвих емоцій і вигуків,
Просто – привіт… Він так звик.
Йому видається дивним й незвичним
Оце її вічне –
Словосплетіння,
Віршодумання,
Лепет – легкий і бездумний,
Сміх проміж слів і фраз…
І так – кожен раз…
Але він знову пише: привіт.
І – для неї –
Розквітає веселкою світ…
Вона чекає його привітів,
Вона рахує дні, поміж іншим,
Щоб оці її дзвінкі повідомлення
Не стали занадто нескромними,
Щоб часом – не ввели в оману,
Не засмутили, не потривожили…
Але, якщо було б можна,
То вона писала б йому – щодня.
Зосереджено. Навмання.
По суті. Без діла.
Навіть без відповіді…
Інколи – незграбно й невміло.
Або – лише однією думкою…
Вона би знімала із себе
Усі свої обладунки,
Складала у купу ратовища,
Шоломи, мечі і кольчугу,
Й, немовби щитом,
Прикривала серце своє –
Розмовою
Із найдорожчим другом…
Із – незбагненним.
Із – загадковим.
Із – неймовірно світлим.
Саме тому
Вона віднедавна носить
За пазухою – підкову,
А у душі своїй – літо…
21072021